Вісті Черкащини Вихователька з майже 40-річним стажем працювала на будівництві «свого» дитсадочка у Тальному
Сьогодні наша розповідь – про жительку Тального, що на Черкащині, Євгенію Афанасіївну Шутко, яка майже 40 років життя присвятила дітям, а в міському дитсадочку «Казка» працювала від його відкриття і донедавна. За ці кількадесят років вона зуміла огорнути своєю любов’ю не один десяток дитячих сердечок, навчити своїх (і не інакше) малюків бути відкритими, щирими, залюбленими у цей світ і саме життя. Її доброта й щирість душі, м’який голос і завжди спокійний тон – це те, що страшенно притягувало. Коли у групу заходила красива, чуйна й ніжна Женя Афанасіївна (а так її називали у садочку всі діти), тоді радості дітей не було меж. З тих пір минуло понад 25 років.
Євгенія Афанасіївна пригадує, як школяркою любила ходити у дитсадок у рідному селі Молотків Лановецького району на Тернопільщині, де працювала кухаркою її бабуся. Тоді їй за радість було погратися з малечею, погойдати діток на гойдалці, садовити їх на горщики, годувати, вкладати спати. От любила вона з дітьми бути. Хоча тоді й гадки не мала, що потрібно у садочку ще й навчати, заняття проводити. Після закінчення 8-річки вступила до Кременецького педагогічного училища на відділ дошкільного виховання. І прикипіла до цієї професії ще більше.
– Бог мене правильно направив, – каже жінка. – Я в дитячому колективі прожила, можна сказати, весь вік. Як вступила до училища, так раділа, що я – вчителька! Закінчила училище і мене направили у Кіровоградську область, у Кам’янече. Там працювала у колгоспному дитсадку. Тоді село процвітало, було дуже багато молоді, діток. Мене там полюбили. Запрошували у Новоархангельський дитсадочок? але лишилася в Кам’янечому. Вийшла заміж, народилася дитина. Жили з батьками. Через років 2 чи 3 поїхали в Сургут. Тоді пів села поїхало туди – і ми з ними. В Сургуті працювала в садочку, де я багато для себе взяла для роботи. Я любила черпати від людей все добре. У дитсадочку працювали 2 виховательки. Я завжди за ними спостерігала, постійно навчалася в них. 9 років були в Сургуті. А коли в Чигирині будувалася атомна електростанція, ми швиденько, бо дуже хотілося в Україні жити, приїхали туди. З надією, що отримаємо роботу та власне житло. Після того, як зірвалася Чорнобильська АЕС, все закрили і ми опинилися у Тальному. Спочатку поїхав сюди чоловік на завод працювати, а я – за ним. Якраз тут закінчувалося будівництво дитячого садочка «Казка». Пам’ятаю, як працювали з колегами ціле літо на будівництві, готували садок до здачі в експлуатацію. Нас оформили як будівельників, ми доводили до ума свій садочок. Тальне – це вже друге моє рідне місто, рідні люди і мій Макотерчик, до якого так звикла за ці роки. Більше людей знайомих саме з того мікрорайону, хоч і живу у іншому районі міста.
Євгенія Афанасіївна переконана, що тільки те, що ти віддаєш у цей світ, повертається до тебе у сто крат. І та любов, яку вона посіяла у десятки дитячих душ, які стали для неї цілим світом, не має жодних шансів повернутись чимось іншим. Молоді, яка має намір працювати в дошкіллі, жінка радить, найперше, любити дітей, бути щирими, відкритими, добрими, наполегливими та працьовитими, бо результат щоденної кропіткої роботи вихователя одразу не побачиш, його видно тільки з часом: «Для дитини треба вміти стати другом, другою мамою, піклуватися про дитятко, мати щире серце і відкриту душу – тільки так, – каже вихователька. – І коли дитинка, яка ще хвилину тому стояла, як струна, напружена й схвильована, підійде до тебе, заговориш до неї, візьмеш її на ручки, обіймеш, приголубиш – і вона схилить свою голівку тобі на плече… От що ще треба?». І хай и там хто й що не казав, ця дитинка, як і всі, хто будь-коли ходив у групу до Жені Афанасіївни, була й буде для неї найкращою, найрозумнішою та найвихованішою, бо діток в дитсадочку жінка завжди вважала своєю сім’єю.
Хочеться подякувати Вам, Євгеніє Афанасіївно, за ваше душевне тепло, доброту та любов, які Ви назавжди посіяли у дитячі серця.
Ольга ОСІЯНЕНКО
