Молоді виховательки з Тальнівщини розповіли, чому вирішили присвятити себе дітям та працювати у дитсадочку

27 вересня в Україні святкують День вихователя та всіх дошкільних працівників.
У дитячих садках міста, як правило, від 25 до 30 дітей в групі, а то й більше. Вихователі та няні – це просто неймовірні люди! Спробуйте-но впоратися з такою кількістю голосних малят, знайти до кожного з них підхід, заспокоїти тих, хто плаче, похвалити тих, хто сам переодягнувся, переодягнути тих, хто сьогодні без настрою, погуляти, погодувати, спати вкласти. А заняття: ліплення, аплікація, малювання, а свята: пісні, танці та вірші! Тим паче, що зарплата такого фахівця залишає бажати кращого. До того ж, турботлива робота вихователів та нянь дає можливість батькам ходити на роботу, передавши свою дитину у надійні руки.
Які ж вони, сучасні молоді вихователі? Напередодні їхнього професійного свята ми вирішили познайомити вас з деякими із них.

У сфері дошкільної освіти вихователька ЗДО №8 «Казка» Анастасія Мельниченко працює з 2018 року. Каже, що завжди знаходила спільну мову з дітьми, проте вирішила стати на цей шлях завдяки мамі: «Ще з дитинства, пам’ятаю, гралась і доглядала менших братиків і сусідських дітей. Мама завжди радила мені здобути спеціальність вихователя, бо вважає цю професію найкращою для жінки, адже головне її покликання – материнство. Вихователька, як друга мама повинна намагатись оточувати дітей турботою, ласкою, увагою, навчати їх новому. Тому при виборі професії зрозуміла, що хочу стати педагогом дошкільної освіти. Для мене це було покликом душі, а не просто вибором професії, хоча я розуміла всю відповідальність. Зараз я вихователь, і я пишаюся цим, адже життя присвячую дітям», – розповідає Анастасія.

Молода вихователька зізнається, що моментів, коли б вона сумнівалась у виборі своєї професії, ніколи не було: «Багато від кого чула: Навіщо воно тобі? Велика відповідальність, зарплати малі, дітей багато, постійні вимоги від батьків. Але було щось сильніше за це – внутрішня потреба у спілкуванні з дітьми. Досвідчені вихователі, з якими я працюю, навчили мене, як правильно поводитись у тій чи іншій ситуації, як зберегти в групі дисципліну і порядок, як налагодити зв’язок з батьками. Я вдячна їм за допомогу і терпіння».
А ще розповідає, що, будучи дитиною, не дуже любила ходити у дитячий садок: «Я часто плакала, але не тому, що мене ображали, а тому, що сумувала за мамою. У мене була улюблена вихователька, до якої я любила ходити – Катерина Сергіївна Шкода. Зараз в усьому, що роблю, намагаюсь бути схожою на неї та іноді копіюю поведінку Катерини Сергіївни у роботі з дітьми. Всі мої дитячі спогади і відчуття також допомагають мені. Наприклад, згадую, чому я плакала і що маю зробити для того, щоб дитина не проливала сліз? Також чому мені не хотілось їсти, що викликало відразу і як ми сьогодні повинні дітей запросити до вживання їжі? Коли дітям роздають їжу, я розповідаю, як смачно пахне, запитую назву страви, пропоную пригадати, які овочі знають діти, з чого мама варить борщик, тощо. Ось вам і дидактична гра, закріплення назв овочів. Тобто стараюсь створити всі умови для того, щоб дитина захотіла їсти і з’їла з апетитом. Це дуже важливо!», – зауважує Анастасія.Крім роботи з дітьми, вихователям важливо налагодити спілкування з батьками. За словами молодої виховательки, батьки всі різні і до кожного треба індивідуальний підхід. Деякі з усім погоджуються, говорять: «Ви ж вихователь, знаєте, як треба». Є батьки, які завжди сперечаються: «Можу сказати, що між батьками та працівниками садочка має бути довіра. Я відкрита для спілкування з батьками і готова вислухати їх та максимально допомогти», – стверджує жінка.

У педагогічному процесі дошкільного закладу важливу роль відіграє співпраця вихователя з музкерівником. Всі ми знаємо, що свята у садочку ведуть самі ж вихователі і ролі різних казкових героїв теж дістаються їм: «Я завжди граю різних персонажів. Пам’ятаю свою першу роль – снігова баба. Працівниця нашого садочку пошила мені костюм. Навіть слова пам’ятаю, – сміється, пригадує вірш Анастасія. – Я дуже люблю брати участь у всіх процесах, які стосуються свята, організації, нових ідей. Сама теж багато пропоную і багато чого ще хочу втілити в життя», – розповідає.
Спілкуючись з молодою, енергійною, приємною та відданою своїй справі вихователькою, задумалась, як же важко все-таки працювати з дітьми і наскільки сильно треба любити цю роботу.
Анастасія вважає, що надзвичайно важливо довіряти діткам, прислуховуватись до їхніх бажань.
– Найголовніше, щоб дитина відчула, запам’ятала і пронесла через усе своє свідоме життя, що її в дитячому садку любили! Щоб через десятки років діти, яких я виховувала, сказали: «Це моя найкраща вихователька, яка подарувала мені щасливі дошкільні роки», – посміхається жінка.
Ну і насамкінець хочеться привітати усіх працівників дошкільної освіти з професійним святом та висловити сердечну вдячність за невтомну працю, за великий талант і покликання сіяти мудрість і знання, за любов до дітей. Бажаємо міцного здоров’я, творчих успіхів, нехай життя буде сповнене незгасною енергією, любов’ю вихованців, підтримкою батьків та теплотою рідних.

«Коли зранку вони біжать до мене – це класно!»
Понад рік у дитячому садочку «Ромашка», що в Тальному, працює молода, енергійна, позитивна вихователька Аліна Васильченко. 1,5-річні малюки ясельної групи називають її просто: «тьотя», дехто ходить за нею «хвостиком» чи проситься на ручки, бо розмовляти ще тільки вчиться.
Відколи вирішила обрати для себе таку непросту і відповідальну професію (а рішення прийняла, навчаючись у 8 класі Тальнівського НВК ЗОШ І – ІІІ ступенів №1-гімназії), ніколи й на мить не пошкодувала про це.

– У мене ніколи не було проблемою спілкуватися з дітками. Коли до нас додому приходили гості, мені завжди довіряли гратися з малечею. Я дуже люблю дітей, – каже Аліна Валеріївна. – Моя бабуся була медсестрою, а тому хотіла, щоб ми з братом стали лікарями, проте я вибрала справу до душі. Бо одна річ – коли ти працюєш за гроші, і зовсім інша – коли ходиш на роботу з насолодою, кайфуєш від цього. Бувають, звісно, труднощі, як і на будь-якій роботі, але це дрібниці в порівнянні з тими емоціями, які дарують мені малюки. Я щаслива, коли бачу своїх маленьких вихованців на вулиці. Радію безмежно, коли вони, упізнавши, махають мені ручками і посміхаються. І коли зранку вони біжать до мене – це класно! Значить, я змогла знайти підхід. Найбільша нагорода для мене – це коли задоволені і батьки, і діти.

Зараз 22-річна дівчина заочно навчається в магістратурі Уманського педагогічного університету, в лютому отримає диплом, спеціальність – «Дошкільна та спеціальна освіта». Зовсім недавно вийшла заміж, мріє про власних діток: «Колись мені казали: «Працюєш з дітьми, то власних перехочеш мати». Але це не про мене. Працюючи з малюками, я вже зараз уявляю, як няньчитиму своїх дітей», – каже вихователька та зізнається, що на роботі не помічає, як летить час, з малюками не занудьгуєш.
– Я не очікувала, але коли вийшла на роботу, в садочку мене сприйняли добре, – ділиться дівчина. – Як я тоді хвилювалася! Вдячна, що Віта Вікторівна Свиридюк, з якою ми працювали разом, мене підтримала, радо ділилася зі мною своїм досвідом, давала поради, як і інші працівники дитсадка. Зараз працюю з Ольгою В’ячеславівною Трясоруб. З нагоди свята – Дня вихователя – хочу привітати усіх колег та побажати їм міцного здоров’я, терпіння, сили, гідної зарплати за таку непросту роботу, добробуту в сім’ях та благополуччя.

Ольга ОСІЯНЕНКО, Катерина КІХТЕНКО

27.09.2020 11:15
Переглядів: 2123
Коментарiв нема

Залишити відповідь

Щоб залишити коментар або відгук під цією публікацією, увійдіть або зареєструйтеся.