Все, що вирощує, передає військовим: колишній кухар флоту волонтерить у селі на Тальнівщині

Про волонтерку пані Валентину, яка проживає в одному із найвіддаленіших сіл Тальнівщини Кобиляках, редакція газети «Новий Дзвін» дізналася із соцмереж. Попередньо зателефонувавши до неї та дізнавшись про її потреби, купили банки, кришки, цукор та вирушили до села, яке самі жителі називають хутором. Таку поміч жінка прийняла з радістю. Сьогодні у неї день борщової заправки, а за кілька днів – закриватиме тушонку та кашу.


63-річна Валентина Труляєва допомагає військовим з перших днів повномасштабної війни, як і її діти, які борються за Перемогу над агресором. Син майже від початку вторгнення росіян почав волонтерити, донька працює медичною сестрою в госпіталі, де лікують поранених дітей, а зять – служить у ЗСУ.
У перші лютневі дні війни Валентина заколола порося та організувала приготування тушонки для воїнів. На сьогодні ця самовіддана жіночка відправила на фронт у вигляді тушонок вже чотири домашні свині. Ще одна партія найближчими днями теж поїде на передову. Для того, щоб було де зберігати заготовки, Валентина навіть придбала додаткову морозильну камеру. Зізнається, що усі кошти, які відкладала на лікування зубів, пішли на допомогу військовим.


Та вона ні крихти про це не жалкує. Багато років тому жінці поставили страшний діагноз, вона боролася із онкологією, її порятунок лікарі називали дивом. З того часу, ділиться Валентина Василівна, гроші для неї – не більше, ніж папірці. Каже, переживши скільки операцій та залишившись живою, дала обіцянку: «Скільки житиму – допомагатиму тим, кому це потрібно».


Закриває Валентина Труляєва усе, що в неї росте на городі та в садку. Помідори, огірки, малину, смородину, абрикоси. У планах – робити повидло. Яблука на варення пообіцяли привезти місцеві підприємці Андрій Маленко та Олексій Бойко. Там, куди передають ці закрутки, для військових печуть випічку із домашнім варенням, за весь час жінка відправила його на фронт аж 320 літрів.
Усі овочі та фрукти у Валентини вирощені власними руками. 5 гектарів поля та городи жінка обробляє сама: і підживлює, і кропить, адже сама їздить на тракторі. Та все ж, зізнається, що останнім часом їй важче, бо поєднувати господарську діяльність і волонтерську самотужки – нелегко. Тим паче, жінка залишилась без чоловіка, якого теж забрало онкологічне захворювання. Дещо по господарству допомагає брат чоловіка. Також у волонтерських справах суттєво надає допомогу жінці друг дитинства фермер Михайло Глийовий із Лісового. Також допомагають чоловіки із навколишніх сіл – лісник Роман Довгань та фермер Анатолій Бондаренко. Останньому син Валентини Василівни привіз прапор від військових із їх підписами, чим він був дуже задоволений.

Відпочинку у Валентини немає жодного дня. На завтра вже вибрані огірки, а сьогодні біля дому бачимо вже вимиті для майбутньої борщової заправки буряки, моркву та цибулю. Усіх овочів треба натерти по два відра. Із такої кількості має вийти 20 трилітрових банок. Поки ми спілкуємося, до двору приходить сусідка Люба. Йде зі своїм приладдям: терткою. Господиня називає сусідку своєю першою помічницею, сама ж Люба говорить, що їй важливо допомагати військовим хоч чимось. Разом жінки заходяться терти овочі.
На питання нашого журналіста – «Чи втомлюєтеся?» – Валентина відповідає:
– А солдати там на передовій не втомлюються? Я себе так і заспокоюю. Коли вже немає сил, думаю: я лягла відпочивати і наді мною нічого не літає, не стріляє, не свистить. Я вдячна Богу і тим хлопцям, які захищають нас, що прокидаюсь кожного ранку.


Коли у Валентини Василівни вже вдосталь заготовок, син жінки приїжджає із Южноукраїнська та забирає все, що наготувала матір. Завантажує повністю старенький «JAC» і везе на передову. Там консервація пані Валентини розходиться одномоментно, адже на деяких позиціях хлопці й досі їдять торішню картоплю, яку прикопують в землі. Та найстрашніше, каже жінка, коли син приїжджає, щоб передати солдатам мамині смаколики, а тих військових уже немає серед живих.


Діти Валентини живуть в Южноукраїнську Миколаївської області, бо й сама жінка раніше проживала там. Родом із села Лісове, що на Тальнівщині. В молодості працювала на торговому флоті кухарем, чоловік був моряком. Там вони і познайомилися, а згодом життя привело їх у місто біля атомної електростанції, де подружжя працювало. Навчалася жінка у Маріуполі. Із болем говорить про місто її юності, яке на цей момент буквально стерте із лиця землі. Пригадує, що там залишилося багато родичів та знайомих, не всі вони вціліли. А у Кобиляках у жінки була батьківська хата, в яку вона повернулася на початку 2000-х і мешкає там дотепер.


Із Валентиною Василівною ми не прощаємось, адже хочемо підтримувати її і надалі.
– Я дуже вдячна людям, які допомагають волонтерам, адже, самі розумієте, заощадження не вічні, а моєї маленької пенсії на все не вистачить.
Наразі, каже пані Валентина, її сину потрібно придбати нове авто, адже ремонтувати старе стає все тяжче. А щоб забезпечувати наших захисників на першій лінії фронту, потрібна хороша машина.


Ми просимо всіх небайдужих тальнівчан долучитися до збору коштів на авто вже зараз:
Картки для збору:
4149 4991 4727 5455 Сорокодум Т. В. (телефон для зв’язку +380967007526)
5363 5420 1939 8701 Труляєв Р. П. (телефон для зв’язку +38974667124)

Тая АГАВЕРДІЄВА

Читайте також: Як родина підприємців з Тального допомагає військовим на передовій

Читайте нас також в Telegram!

25.08.2022 08:00
Переглядів: 1448
Коментарiв нема

Залишити відповідь

Щоб залишити коментар або відгук під цією публікацією, увійдіть або зареєструйтеся.