Волонтери з Тального два роки допомагають військовим, ВПО й шпиталям

За роки війни наше громадянське суспільство показало неймовірну активність, відповідальність, дорослі правильні дії. Українські волонтери постійно на фронті. Тальнівці Олександр Довгань та Олексій Горбаченко за два останні роки десятки разів побували в «гарячих» точках фронту на півночі, півдні й сході нашої держави. Щомісяця самотужки відвозять на передову необхідне для бійців обладнання, смаколики, підтримують, евакуюють. Додому повертаються лише для того, щоб підготуватися до чергової гуманітарної поїздки. І місцеві, і військові їх уже добре знають, тому за потреби звертаються по допомогу. «Як рідних, нас зустрічають: ми ж їм і необхідне привеземо, часто й звісточку від рідних. Усі бійці підтримують наше волонтерське гасло «Разом до перемоги!» Звичайно, для нас кожна зустріч із ними незабутня», – говорять волонтери.

На початку війни Олексій від кордону перевозив гуманітарну допомогу, зібрану польськими волонтерами. Чого там тільки не було: військове спорядження, медикаменти, засоби гігієни, продукти харчування, взуття, одяг й багато інших товарів. «Усе, крім зброї», – каже Олександр Володимирович. «На великому базарі в Тальному Сергій Медведенко надав нам великий склад, де ми розвантажували привезену допомогу. Потім міська влада на рік виділила приміщення в дев’ятиповерховому будинку. Ми з молодою командою називали його штабом. Від ранку до вечора привезене з усіх усюд розвантажували, сортували, знову завантажували. Консерви, їжу, що могла довго зберігатися, відвозили хлопцям на фронт та в Київ. Багато віддавали цивільним. Кількість наданої допомоги обчислюється десятками тонн, – розповідає Олексій. – Сьогодні польські друзі самі привозять вантажі в Центральну Україну».

Олександр Довгань свої перші волонтерські поїздки здійснив до столиці. З директором Тальнівського будівельно-економічного коледжу Андрієм Андрющенком власними автомобілями возили їжу бійцям Київської територіальної оборони та поліції. «З плином воєнного протистояння асортимент допомоги змінюється. У 2022 році ми забезпечували армію продуктами харчування, усіляким одягом, засобами гігієни. Потім возили інструменти: лопати, сокири, цвяхи, скоби, щоб з’єднувати перекриття на бліндажах. На межі літа й осені 2022 року волонтери об’єдналися з працівниками господарчої частини коледжу й виготовили дуже багато буржуйок. Згодом возили на фронт електроінструменти й генератори. Наші захисники постійно потребують маскувальні сітки, засоби гігієни, окопні свічки, сухпай, – говорить Олександр Довгань. – Окопні свічки виготовляють у нашому навчальному закладі. Професійні маскувальні сітки нам передав колега Вадим Медведенко. За власний кошт замовляв їх у майстринь із селища Ставище Жашківського району. Сітки виготовлені з легенького якісного матеріалу, що імітує рух листя. Усе робиться на ініціативі, на зв’язках, на вірі. Ми дуже потребуємо дизельного пального! Дві з половиною тисячі кілометрів до передової – це велика відстань, а зарплати наші не великі».

Останнім часом Олександр та Олексій, намагаючись не відмовляти нікому, доправляють тепловізори, двигуни, дрони, інше спецобладнання. На передовій – часті гості, тому добре знають про потреби військових і розуміють, що спеціальне обладнання – не примха. Воно не лише допомагає хлопцям виконувати бойові завдання, а й рятує їхнє життя. Допомагають Олександр з Олексієм і шпиталям: везуть одяг, засоби гігієни, інвалідні візки, милиці, ортези, бандажі. Волонтери купити все це не можуть, але їм допомагають друзі з України, Польщі, Швеції, Фінляндії.

«Щиро дякуємо підприємцям та сільгоспвиробникам за фінансову й матеріальну підтримку. Тетяні Ярмоленко, Лідії Попрієнко, Надії Юрпольській, Тетяні Номич, Любові Смаковій, Катерині Номич – романівським господиням, які не лише готують смаколики для наших захисників, а й збирають кошти на каски, бронежилети, іншу амуніцію. Смачні подарунки передають працівниці Тальнівського коледжу, Павлівські бджілки, волонтерки з Онопріївки, – каже Олександр Володимирович і додає: – Страшна орда прийшла на нашу землю, чинить терор. Кожна людина на своєму місці має хоч трошки підтримувати армію, не забувати, що йде війна. Усім треба докласти зусиль, щоб здолати ворога й здобути перемогу».

Наталія ГОЛОВЕЦЬКА

Читайте також: «Це обладнання поліпшить якість медичних послуг»: Ігор Новицький передав лікарні гумдопомогу