Вісті Черкащини Волонтерка з Тальнівщини отримала на передовій несподіване привітання від захисників
2 вересня жителька Тального на Черкащині Анна Кривенко (Касір) святкувала своє 28-річчя у дорозі, під час чергової поїздки на передову з допомогою для військових. Як розповідає сама, привітання і квіти від військових розчулювали її до сліз, ця поїздка стала для неї незабутньою подією.
– Таких букетів я ще ніколи не отримувала – це були польові квіти, зібрані хлопцями власноруч, також букетик зі звичайних будяків і зірвані квіти з клумб, які росли біля залишених домівок. Хлопці дуже романтичні, вони завжди тримаються на позитиві. Як інколи їдеш до них з тривогою у серці, то повертаєшся – бадьорим, маєш бойовий настрій. Захисники надихають власним прикладом і ти далі продовжуєш працювати, допомагати всім, чим можеш, бо знаєш, що там їм в рази тяжче. Разом, допомагаючи один одному, маємо вистояти і Перемогти, – розповідає Анна.
До початку повномастабної війни жінка довгий час проживала і працювала у Чехії. Напередодні приїхала на Тальнівщину провідати батьків. Та після 24 лютого всі її плани враз змінилися. Хоч у неї з 13 березня була відкрита віза, а рідні переконували – тут небезпечно, треба виїдждати, ніщо не переконало Анну поїхати з України з двома синами, яких жінка виховує сама. Тоді вона розуміла одне: буде допомагати так, як їй під силу. І до цього часу активність волонтерки не згасає.
Анна пригадує, все розпочалося, коли побачила оголошення у соцмережі про необхідність плетіння маскувальних сіток, тож відразу відгукнулася. Повідомила, що вміє це робити, попросила маму, щоб зібрала вдома всю тканину, яка підійде для сіток, також взяла купу ножиць і помчала на допомогу. Тоді, каже, перші їх плели надворі: було дуже холодно, та це не зупиняло. Анні доводилось шукати риболовецькі сітки по знайомих та рідних. Потім жінка збирала і звозила у тальнівську їдальню каструлі та казани, щоб було в чому готувати їжу для переселенців, привозила одяг для них.
Згодом до неї звернувся дядько з Бахмута з проханням переслати необхідні речі. Анна не зволікала: купила потрібні павербанки, зібрала передачу. Коли відправляла її, познайомилася з хлопцями, які їздили на Схід, і попросилася з ними. На поїздці дуже наполягала і через деякий час вони запропонували їй їхати до Харкова.
Волонтерка переконує, що боротися зі страхом її навчав батько – ветеран війни в Афганістані та мисливець. З ним ще малою часто ходила на полювання. Тато показував, як надавати першу медичну допомогу – тепер ці знання дуже цінні. Коли Анна сказала батькові, що поїде в гарячі точки, він не перечив, бачив: донька налаштована рішуче. Єдине, попросив: «Бережи себе».
Був період, коли волонтерка робила перерви між поїздками на передову. Але й тоді не відпочивала: пекла дуже багато пиріжків і передавала їх захисникам. Анна завжди тримала зв’язок з військовими, а тому неоодноразово оголошувала збір коштів для придбання амуніції для них. Наша співрозмовниця пригадує, як одна жінка попросила її про допомогу для племінника. Відтоді, зі слів волонтерки, вона піклується про 21-річного військовослужбовця з Тальнівщини, як про рідну людину. Як зясувалося згодом, батьків у хлопця не було.
– Зараз їздимо на позиції до наших захисників, возимо допомогу з місцевим волонтером Євгеном Фільком. Емоцій після таких зустрічей – просто не передати словами! Коли бачиш, як воїни радіють і тобі, і домашнім продуктам, то хочеться так радувати їх частіше, – говорить волонтерка. Натепер, як пояснює Анна, військовим потрібна термобілизна – щоб купити, організують збір коштів, щоб купити її.
Для жінки найголовніше, щоб Україна довела окупантам: вона незалежна, згуртована, сильна: «Зараз треба діяти, а відпочиватимемо після Перемоги», – каже волонтерка.
Ольга МОСКАЛЕНКО
Читайте також: У Ватутіному молодій родині медиків дали ордер на житло
