«Відзначався волелюбністю й почуттям особистої гідності»: відомий публіцист народився у селі на Тальнівщині

Відомі земляки з Тальнівщини

У розвитку будь-яких історичних подій чи явищ чільне місце займають конкретні особистості, їхні ідеї та вчинки. Через аналіз їхнього життя й діяльності можна відтворити правдиву картину суспільного життя. Звідси випливає й інтерес дослідників до вивчення життєпису громадсько-політичних і культурних діячів, зокрема й Віктора Доманицького – фахівця в галузі бджільництва, кооперативного діяча, публіциста, шевченкознавця.

Майбутній науковець народився 24 січня 1893 року в сім’ї священника. Родина Доманицьких мала давнє шляхетське походження та належала до гербу Любич. Це родовий герб, яким користувалися понад 500 родів Білорусі, України, Литви і Польщі, зокрема: Янушкевичі, Грушецькі, Жолкевські, Лопатинські, Незабитовські, Радимінські, Заблоцькі, Некрашевичі, Потоцькі, Орловські. Існує з середини XIV століття.

Віктор Доманицький навчався в Колодистенській церковно-приходській школі, а з 1902 року – в Першій Олександрійській гімназії у Києві. Ще старшокласником захопився мистецтвом: закінчив курс малювання у професора Володимира Рябчевського, однорічний курс дикцій і декламації визначного актора Петра Матковського, у 1908 – 1911 займався в драматичному гуртку. Ці, на перший погляд, другорядні знання допомогли Віктору Миколайовичу в пізнішій праці в галузі суспільної агрономії й сприяли завоюванню уваги до нього з боку слухача.

Протягом наступних п’яти років він навчався на природничому відділі фізико-математичного факультету Університету Святого Володимира.

1918 року Віктор Миколайович працює в установах Української Народної Республіки (УНР): секретарем товарного відділу Укрінбанку й водночас секретарем правління Центрального Українського Кооперативного Комітету. 1922 року вченому, агрономові й соціологу довелося емігрувати з України, жити й працювати в Чехо-Словаччині, Німеччині, США. Був професором Української Господарчої Академії, Українського Вільного Університету в Мюнхені, дійсним членом Наукового товариства ім. Тараса Шевченка. 1945 року взявся за організацію Українського технічно-господарського інституту й два роки був його ректором. Із його наукових праць найвідомішими є «Проблема організації сталого господарства в степу» (1927), «Методика суспільної агрономічної праці в царині пасічництва» (1935).

Переїхавши до США, Віктор Миколайович видає дві монографії «Націотворча роль Івана Мазепи» й «Тарас Шевченко. Стетично-націологічна студія життя і творчості». У праці розглядає поета як творця української мови, етнографа й фольклориста, знавця українського звичаєвого права, його історичні та релігійно-філософські погляди.

Про духовну силу і значення творчості поета Віктор Доманицький завершує своє дослідження словами: «Наш національний пророк Тарас Шевченко впродовж ста двадцяти літ (від дня виходу «Кобзаря» 1840 р.) став символом боротьби українського народу за свою незалежну, суверенну й соборну державу». А «Заповіт» до 1917 року був по суті державним гімном. У різні роки Тарас Шевченко силою свого творчого духу «об’єднував українців різних земель, різних вір, різних діалектів, – він цементував і цементує політично свідому частину української нації». Дослідження «Тарас Шевченко» стало останньою працею науковця.

Віктор Доманицький помер 24 березня 1962 року у місті Міннеаполіс, штат Міннесота. Похований в Українському Пантеоні на православному цвинтарі Святого Андрія Первозванного у Баунд-Бруку, штат Нью-Джерсі.

Наталія ГОЛОВЕЦЬКА