Від азбуки Морзе до стандартів НАТО: тальнівчанка вміє налагодити будь-який зв’язок

Жінка-зв’язківець, жінка-комбриг, жінка-водій БТРа, жінка-снайпер. Мужні і прекрасні – українські жінки на рівні з чоловіками боронять рідну землю. І вражають всіх своєю сміливістю, стійкістю та силою духу.
Сьогоднішня наша героїня – тальнівчанка Леся Якимчук, їй 30 років, вона військовослужбовиця Повітряних сил ЗСУ. Леся – гордість для родини та приклад для 9-річної доні.
Спершу мала нагоду познайомитися з її старшою сестрою – Вікою, яка добре розуміється в автомеханіці, і починала як автослюсар. А от сестра – механік-радіотелеграфіст ЗСУ.
Запитую у Лесі, що вплинуло на вибір професії: виховання, потяг до технічних наук чи, може, щось інше? Чому обидві доньки у родині Марченків обрали професії, які не можна назвати найпопулярнішими серед жінок?

– Нас виховували, як звичайних дівчаток: з косичками, бантиками, ляльками. Так, не заперечую, ми полюбляли гратися з сусідськими хлопцями, постріляти з рогатки або з «воздушки», якщо хтось принесе, – розповідає Леся. – Після школи я пішла навчатися на маркетолога до Черкаського Східноєвропейського університету. На другий рік зрозуміла, що це – не моє. Взагалі у мене була мрія стати миротворцем. Батьки навіть не знали, що я призвалася в армію. Просто поставила їх перед фактом, що йду служити.
В армії Леся почувається у своїй стихії, їй тут все подобається: військова форма, фізична підготовка, стрільба, навчання увесь час чомусь новому.
Після того, як підписала контракт із ЗСУ, проходила навчання у школі контрактників у військовій частині Василькова. Потім була служба зв’язківцем в одній із частин столиці. На той час в армії ще не існувало стандартів НАТО: був старий парк техніки, зв’язківцям також доводилося працювати на «прийом – передачу», приймаючи на слух азбуку Морзе. Поступово з 2014 року відбулося переоснащення підрозділів на сучасні цифрові засоби зв’язку провідних світових фірм Motorola, Harris, Huawei, що значно полегшило роботу зв’язківців.
Леся розповідає, що свій перший контракт вона не дослужила – пішла в декретну відпустку, народила доньку. Коли повернулася через 3 роки – вже йшла війна на Сході України. І от уже два роки, як старший солдат Якимчук Леся несе службу в Повітряних силах. Частина особового складу військової частини, де вона служить, постійно працюють на виїздах у різних регіонах України. Звичайно, й на передовій також.

– Нас, дівчаток, на жаль, на нуль не відпускають. Кажуть, що нам вистачило буремного лютого-березня. А ще, треба ж комусь і в тилу працювати та забезпечувати той самий зв’язок з іншими нашими підрозділами. Від хорошого злагодженого зв’язку на війні дуже багато чого залежить, – ділиться Леся.
І попри те, що з донечкою доводиться спілкуватися лише по телефону або по відеозв’язку, бачитися наживо раз у два місяці, бо з початком війни вона живе у Лесиних батьків у Тальному, а не з нею, що доводиться бути в бойовій готовності постійно – 24/7, витримувати екстремальні умови праці, молода жінка не шкодує, що обрала таку благородну й необхідну професію. Вона переконана, що скоро ми обов’язково здобудемо Перемогу, адже боронимо нашу рідну землю. «За нами правда, з нами Бог!» – каже Леся.

Ліна ЯЛОВСЬКА

Читайте також: Лікарня у Тальному отримала лапароскоп: хірургів навчатиме заслужений лікар України

Читайте нас також в Telegram!