Ваша думка

До приходу Нового року залишаються лічені дні. В оселях починають встановлювати зелені красуні-ялинки та сосни: штучні чи живі. З коробок дістають ялинкові прикраси, гірлянди та мішуру. Хтось робить це ще на початку грудня, хтось – на Миколая, є й ті, хто купує живе деревце буквально в переддень свята. Ми поспілкувалися з жителями громади та запитали, як і коли вони ставлять вдома ялинку, якій віддають перевагу – штучній чи живій та чи є в них особливі ялинкові прикраси, які бережуть з дитинства чи ті передаються в родині від покоління до покоління.

–Цього року син Богдан зняв штучну ялинку з горища, приніс до хати, ми її покупали, потім він сам чіпляв вогні, наряджав. Він цим у нас займається. Зазвичай, то наряджаємо 18 грудня. А це захотів чогось ще 6 грудня встановити. Пам’ятаю, коли була маленькою, батько ходив у ліс і приносив живу ялинку. Я увесь час виглядала його в вікно, коли буде йти з нею додому. Завжди чекала Діда Мороза на Новий рік, вірила в його існування, в зимову казку. Як і тоді, я й досі люблю старі новорічні казки. Бережу 3 ялинкові іграшки зі свого дитинства: Діда Мороза, космонавта і розовеньку скляну шишечку. Їх колись батьки купували. І зараз вони – на першому плані на ялинці. Мені завжди подобалось, як на ялинку чіпляли намисто. Крім іграшок, колись прикрашали  бубликами, цукерками, яблуками. Хоч вбираємо ялинку штучну, але люблю живу, щоб до стелі і на пів кімнати була. Більше ялинка подобається, хоч сосна і стоїть довше. З яскравих спогадів дитячих – це як з вікна дивилися на стадіон і виглядали Діда Мороза і Снігурочку, які приїжджали до дитячого садочка на запряжених кіньми санях. Пам’ятаю, Снігурочка така гарна була, в кокошнику з іграшками. Оксана, с. Здобуток

–На Новий рік у сільському клубі завжди було святкування. Тато для мене щороку зрізав пакунок. Конкурс такий був. Комусь діставалася у багатошаровому згортку з газет пустушка, ялинкова іграшка, комусь – цукерка. Бувало, й нічого не було у тих газетах. Досі з тих іграшок є клоун, самовар, каштанчик, жолудь, ліхтар, інші іграшки. Зараз вони прикрашають ялинку у доньки. Бережу також і щороку наряджаю ялиночку пластмасову – маленьку, з крихітними пластиковими іграшками: яблучками, лимонами. Розкладаю на ярусах деревця вату, як це було колись, чіпляю «дощик», цукерки та бублики. Галина, м. Тальне

–В нашій родині завжди штучна ялинка – бережемо природу. А на неї ми зазвичай чіпляємо різні іграшки – і нові, і минулих років. Старих іграшок (радянських) все менше, залишилось кілька штук. Надаю перевагу новим, яскравим і не зі скла. Кожного року обов’язково купуємо якусь ексклюзивну іграшку. Минулого року купували на виставці в нашому музеї кілька іграшок ручної роботи нашої тальнівської майстрині. Тетяна, м. Тальне

–Ніколи не думала, що новорічну ялинку можна прикрасити квітами. Цього року побачила таку ялиночку, мені дуже сподобалось. Ми зазвичай прикрашаємо різнокольоровими іграшками, дощиком, гірляндою, бусами. Мені здається, що це вже не актуально і не модно. Тому цього року прикрашатиму квітами і однотонною гірляндою. Леся, м. Тальне

 –Для мене Новий рік – свято дитинства. А я народилася у 80-х. Тоді ми завжди ставили живу ялинку і чіпляли різнобарвні скляні іграшки. Вони були особливі. Думаю, всі пам’ятають оті шишки, бурульки, виногради, полунички з часів СРСР? Так от, в мене їх ціла колекція. Завдяки запаху живої ялинки і цим іграшкам я ніби повертають в дитинство і знову відчуваю той чудовий безтурботний час. Але моя 15-річна донька вже сучасна і для неї ми купуємо нові, блискучі однотонні кульки, бантики та інші сучасні прикраси. А минулого року купили велику штучну ялинку. Це теж гарно! Та свою колекцію не викину, буду раз на рік діставати і ностальгувати. Ірина, м. Тальне

–В якомусь дуже ранньому дитинстві вперше побачив іграшку Лускунчика на ялинці, в гостях. Здається, в Черкасах. Дуже мені хотілося такого Лускунчика і собі, на ялинку в село. Хоч я тоді й не знав нічого ні про Гофмана, ні про Чайковського. Лускунчик подобався мені як артефакт чистої краси і бездоганної дитячої естетики. Вдома такого не було… Вдома були якісь банальні космонавти, шишки та шари… І одна білка… Зелена, чогось. Я б його (Лускунчика) навіть вкрав тоді, мабуть, та якось не трапилося нагоди… Так і жив, ото, без Лускунчика. І от нарешті! На 52-му році життя… Заходжу в магазин… Матір Божа!… Висить, чекає мене… Купив. Залічив ту задавнену душевну дитячу травму. Дива трапляються, – як Юля казала з календаря. Віталій