Вісті Черкащини Умови дуже важкі, дощі йдуть майже щодня: військовий із Тальнівщини виборює з побратимами Перемогу
Військовий родом із Глибочка на Тальнівщині Максим С. отримав повістку ще в перший день повномасштабного вторгнення. 24 лютого чоловік твердо вирішив – піде захищати свою країну від окупантів. І попри те, що вдома залишився маленький син та вагітна дружина, від свого рішення не відступився.
Максим розповідає, що вважає це своїм обов’язком. Каже, що краще зупинити ворога далеко від дому, де його сім’я. Тому таким своїм вчинком він не залишив рідних, а захистив їх.
– Таке жахіття, що твориться на територіях бойових дій, бачити у себе вдома я ні в якому разі не хочу, – говорить військовий.
Зараз чоловік служить на Бахмутському напрямку на Донеччині. Говорить, що умови в цю пору року дуже важкі, дощі йдуть майже щодня. Дружина військового Мирослава С. додає, що коли дощі, їм дуже холодно, адже там така місцевість, що ще й постійно віють вітри.
– Коли вони виїжджають із своєї бази, де ще можна якось погрітися чи попити гарячого чаю, на завдання, то опиняються в окопах, де стоять калюжі і суцільне болото. Можуть по кілька діб отак сидіти, навіть без гарячого напою чи їжі, – каже Мирослава. – Якось обігріватися там вони не мають змоги, бо не дозволено, щоб було видно дим. Тому їх єдиний обігрів – це одяг. Але ж ви розумієте, що попри те, що їм має бути тепло, ще й має бути зручно. Вони не можуть одягнути на себе кілька теплих бушлатів, бо просто не зможуть у них рухатись.
Дружина зазначає, що теплою формою військові забезпечені, також їм видають термобілизну та шкарпетки. Дещо докуповують самі, наприклад, теплі флісові кофти, які легкі, але зігрівають.
Як розповідає Максим, солдати розуміють, що справжні морози ще попереду і буде ще важче. Однак із побратимами вони не втрачають надії і вірять, що все буде добре. Такий настрій він передає і своїй дружині, із якою від початку повномасштабної війни бачились всього кілька разів. Один із них припав на народження молодшого сина. Та зв’язок із сім’єю Максим намагається підтримувати. Переважно спілкуються через месенджери, оскільки інтернет у військових є, а мобільного зв’язку немає, тож спілкуються по телефону вони 1-2 рази на місяць.
Мирослава говорить, що їй було важко прийняти те, що чоловік піде на війну, в той час коли вона носить під серцем їхню дитинку.
– Війна постійно вносить корективи в наше життя. У 2014 році ми планували весілля, в переддень чоловіку принесли повістку з вказівкою протягом доби з’явитися в військкомат. Це була перша хвиля мобілізації і ніхто нічого не знав, але він пішов. Його вже навіть відвезли у військову частину і тут виявилось, що він не служив, тому повернувся. Весілля так і не було, просто тихенько розписались і все. Потім в 2015 році я була вагітна першим сином і на 8 місяці його знову викликали. Тоді чоловік прийняв присягу і пройшов навчання на стрільця. І от 2022 рік, я знову вагітна і знову повістка…
Та ні вона, ні її чоловік не втрачають віри у краще майбутнє, без війни. Зараз, як розповідає дружина, Максим та його побратими гуртуються і готові робити все, щоб ворог не просунувся далі вглиб країни. Заради своїх рідних, щоб над їхніми головами небо було мирним, і заради тих військових, які віддали своє життя за свою Батьківщину, щоб подвиг їх не був марним.
Тая АГАВЕРДІЄВА
Читайте також: З Днем Збройних Сил України!
