У свої 18 має троє дітей: жителька села на Тальнівщині опікується своїми меншими сестрами

18-річна Марина Чернятевич із Піщаної – невеличка, тендітна дівчинка – вже понад півроку опікується разом з чоловіком своїми меншими трьома сестричками: 13-річною Мирославою та двійнятками (вже 6-класницями) Діаною та Мар’яною. Відколи померла мама, дівчат до себе забрала найстарша із сестер:
– На той момент мені вже було 18, – розповідає Марина. – Я вже зустрічалася з Василем, тепер вже моїм чоловіком, який старший від мене на 5 років. Пригадую, тоді ще йшов похорон, як він сказав: «Що ми робимо? Забираємо до себе і все. 3 дітей – нічого, розберемося». Він у мене відповідальний. Розписалися швидко. Соціальна служба нас підтримала, допомогла з документами. Вони приїхали, подивилися, що ми для діток стараємося, ремонти робимо. А загалом, ми не вагалися. Батьки теж не були проти. В перший же день, як забрали їх після похорону мами, так вони з нами і залишилися. З 18 жовтня. Раніше ми жили біля школи, а зараз – біля батьків чоловіка у цьому ж селі: вони – у літній кухні, а ми – у хаті.
Марина розповідає, що підтримують їхню велику родину 3-є її дядьків та свекор зі свекрухою. У хаті, де зараз живуть, за якийсь місяць замінили вікна. Каже, працювали навіть ночами, щоб встигнути навести лад в оселі, аби кожна дитина мала свій куточок. Зараз Марина мріє доробити ремонти: розділити велику кімнату на дві, щоб дівчатам були окремі кімнати. Розповідає, що цьогоріч хочуть парове опалення провести, бо хата опалюється однією пічкою, тож дрова тільки встигай возити. А ще – обладнають спальню та дитячу, бо у своїй, такій вже великій сім’ї, буде поповнення – Марині скоро народжувати. Сміється, радіє дівчина. Каже, що няньок у неї вистачатиме.
Отак у гурті і стали відтоді жити Чернятевичі. Тримають велике господарство: 3 корови, бичка, десятків зо три качок, пів сотні бройлерів, близько сотні домашніх курчат. Встигають давати раду двом городам.


– Ми помаленьку. Зранку встали і гуртом – хто що робити: хто поратися, хто зелене сікти, а хто обмішку бити. По черзі все робимо, то вдається встигати нібито. Година-дві йде у нас на порання, – каже Марина. – Старша Мирослава у нас самостійна. Можемо доручити їй приглянути за господарством, як коли куди треба поїхати. Може і корів подоїти, намішати їсти, все, що не скажи. Треба їсти зварити – зварить, посапати – посапає. А менші дівчатка теж допомагають, бачать, що Мирослава справляється, самостійна, і самі за нею тягнуться. Але вони все одно більше біля чоловіка люблять бути: він коло мотоблока, то й вони там. Разом будуть машину справляти чи коло тракторця крутитися. Їм аби не на кухні, в хаті чи на городі. Люблять за його роботою спостерігати і допомагати йому.
Знаходять Чернятевичі і час для відпочинку. Гуртом можуть податися на рибалку. «Хочемо у Софіївку проїхатись, – каже Марина. – прогулятись, але не на довше, як на день. Бо вдома ж господарство. Нема на кого покинути».
Фінансово справлятися, як пояснює Марина, нелегко, оскільки потрібно і одягнути всіх, і продуктів яких купити. Але стараються придбавати речі по черзі: один місяць – по курточці кожній із сестер, інший – чобітки, а прийшла весна – купили по спортивному костюмчику, а тоді і по джинсах: «Зараз такі ціни, що зразу все і не купиш, – зізнається Марина. – Добре, що нам допомогли і зараз у нас є ці соціальні виплати. Першу отримали – купили всі дівчаткам по сенсорному телефону. Мирослава у нас нігтями займається. То ми лаки їй покупляли. Нехай розвивається у цьому».
Витримці та стійкості цієї зовсім молодої світловолосої дівчини, яка мріє стати перукарем, – Марини Чернятевич – багато кому ще можна повчитися. Здається, її ніщо не здатне зламати. Вона посміхається, радіє цьому життю, щиро сподівається на краще та вірить, що її менші сестрички, як стануть дорослими, будуть хорошими людьми.
– Мої ровесники шоковані. Однокласники, бачу, той ще гуляє, а той вчиться, кажуть: «Як так можна?». Скажу одне: хто потрапив у подібну до моєї ситуацію, головне – не зламатися, не дати волю емоціям та бути відповідальним. 18 років – це вже не мала дитина. Треба ставитися до життя серйозно. Дуже важлива тут, я вважаю, підтримка. Хто її має – не впаде і зможе пережити все, як би важко не було, – каже Марина.

Ольга ОСІЯНЕНКО

19.06.2021 10:20
Переглядів: 3204
Коментарiв нема

Залишити відповідь

Щоб залишити коментар або відгук під цією публікацією, увійдіть або зареєструйтеся.