Вісті Черкащини У селі на Тальнівщині 3 соцпрацівниці розповіли, як знаходять спільну мову з підопічними
У Мошурові на Тальнівщині людям похилого віку впоратися зі своїми домашніми справами допомагають троє місцевих соціальних працівниць територіального центру. У кожної стаж роботи більше 20-ти років, а в опіці мають по 12 осіб. Ми познайомилися з соцпрацівницями і дізналися, чому ж вони обрали саме цю професію.
Людмила Кучеренко опікується старенькими у рідному селі більше 29-ти років. Труднощів, каже, вистачає, але, переконує, як в кожній іншій роботі, потрібно до всього підлаштовуватися і справлятися.
– Найперше і найголовніше знайти підхід до кожного підопічного. Бо ти ж спочатку для них зовсім чужа людина, тому вони й ставляться насторожливо, не довіряють. Адаптаційний період може тривати більше місяця. Потім стаєш ніби членом родини. На тебе постійно чекають, запитують як справи, навіть з днем народженням можуть вітати, – розповідає Людмила Валеріївна.
Найбільше не вистачає людям пенсійного віку, зі слів соцпрацівниці, – це спілкування. Тому вони й чекають, коли до них прийдуть, щоб порозмовляти. Тоді, каже пані Людмила, всі справи, які вона має виконати у бабусі, робить паралельно з розмовою.
Олена Наталич на посаді соцпрацівниці у Мошурові 28 років. Каже, що їхня робота – це не просто допомогти людині похилого віку фізично, а й підтримати її та розрадити. Загалом, зі слів Олени Григорівни, робота буває різною. Потрібно придбати і принести всі необхідні продукти, чи засоби гігієни, чи ліки, підмести у будинку, підгребти на подвір’ї, принести води, а взимку до всіх справ ще додається – відкидання снігу, розтоплення у грубці та внесення дров. Словом, як наголошує пані Олена, намагаються зробити все, що попросять. У часі, звісно, вони обмежені, бо на кожного підопічного мають виділити тільки годину, а потім поспішати до іншого і так відвідують стареньких по 2 рази в тиждень.
– Вони дуже чекають на нас. Нині я у відпустці, тому вже не раз телефонували до мене і запитували, коли ж прийду. Вони потребують тепла та уваги. Постійно розповідають, як почуваються, скаржаться на здоров’я та інші свої проблеми. Варто уважно вислухати та підбадьорити, тоді і їм веселіше стає, – каже Олена Григорівна.
Пригадує, як колись одна з підопічних бабусь, подарувала їй дві сумки, зшиті власноруч. Бабця була швачкою і вирішила зробити пані Олені подарунок за її працю та чуйність. Як каже сама соцпрацівниця, їй було дуже приємно, бо ж розуміє, що робить добру та милосердну справу.
Світлана Харченко стала соціальною робітницею у своєму селі 20 років тому. Стаж роботи теж має вагомий. Часто, каже, доводиться бути ніби психологом для своїх підопічних, заспокоювати їх, а інколи й давати поради. Пригадує, що якось прийшла до бабусі, а вона чомусь була засмучена. Тож запитала в неї, що трапилося, чим допомогти. Виявляється бабця посварилася з сусідкою, тому й настрій у неї погіршився. Тоді, як розповідає Світлана Петрівна, заспокоювала її і переконувала, що не варто засмучуватися, а потрібно знайти спільну мову з сусідкою і жити мирно, бо ж життя маємо тільки одне, тому його варто цінувати.
– Обов’язково потрібно знаходити з підопічними взаєморозуміння, тоді й праця буде легшою, – каже пані Світлана.
Дуже відповідально ставляться соцпрацівниці до купівлі необхідних речей для підопічних. Адже, як запевняють, у людей похилого віку пенсія невелика, тому вони завжди піклуються про те, щоб заощадити і придбати ліки, продукти харчування та все інше за помірними цінами.
Виявляється Людмила Валеріївна, Олена Григорівна та Світлана Петрівна, чомусь ніколи не відзначали своє професійне свято, а тепер, кажуть, виправлять цю ситуацію. Побажаємо їм міцного здоров’я, миру і подякуємо за те, що обрали таку милосердну працю.
Ольга МОСКАЛЕНКО
Читайте також: Називають донькою: соцпрацівниця із села на Тальнівщині понад 20 років опікується пенсіонерами
