Тихий ангел затишних коридорів: як медсестра ліцею на Тальнівщині лікує словом, ласкою і… добрениками

Звук тонометра, акуратно складена аптечка й спокійний голос: «Зараз усе перевіримо». Багато людей заходить до медичного кабінету лише за нагальної потреби. Та в Кривоколінському ліцеї, що на Тальнівщині, він став тихим куточком, де учні й учителі знаходять не лише фахову допомогу, а й щиру підтримку. Щодня тут негучно й наче непомітно вершиться велика справа – турбота про здоров’я, спокій і безпеку всієї шкільної громади. За дверима кабінету працює людина, для якої медицина – життєве покликання. Напередодні професійного свята ми поспілкувалися з Тетяною Анатоліївною Півторак – берегинею дитячого здоров’я.    

Мрія, народжена з дитячої недуги

Багато хто обирає свій шлях за порадою батьків, під впливом книжок чи за прикладом знайомих. У родині Тетяни медиків не було, проте доля сама вказала їй дорогу через особисті випробування. У дитинстві дівчинка часто хворіла. Саме тоді, у лікарняних стінах, вона побачила людей у білих халатах, яких згодом назве земними ангелами. «Вони здавалися мені справжніми чарівниками, – з теплотою згадує пані Тетяна. – Завжди знаходили для мене, маленької і переляканої, ласкаві слова. А щоб розрадити перед уколом чи крапельницею, обов’язково пригощали цукеркою. Тоді в моє дитяче серце й закралася мрія: виросту – й обов’язково стану медиком, аби так само рятувати інших».    

Дитяче прагнення переросло в упевнену мету. Після закінчення рідної Кривоколінської школи дівчина вступила до медичного училища у Ватутіному (нині – місто Багачеве). Отримавши диплом медичної сестри, повернулася на рідну землю, де й розпочався її нелегкий, але такий благородний трудовий шлях.

Від дитячого садка до сільського ФАПу

Перші кроки у професії Тетяна Півторак робила в дитячому садку. Згодом доля привела її на посаду завідувачки ФАПу в селі Чеснопіль, де жінка пропрацювала ціле десятиліття. Робота в селі – особливе випробування на міцність. Чималі відстані й примхи погоди часто ставали на заваді швидкій допомозі.  

«Добиратися на виклики було вкрай важко, – розповідає Тетяна Анатоліївна. – Окрім Чеснополя, під моєю опікою була й Добрянка. Тоді мені неймовірно допоміг підприємець Володимир Петрович Мовчан. Хай Бог дає йому міцного здоров’я! Він подарував мені скутер. Цей двоколісний помічник став справжнім порятунком: я могла швидко дістатися до кожного пацієнта, незважаючи на примхи погоди».    

Робота на ФАПі дала медикині колосальний досвід. Вона лікувала і стареньких, і малих, заслуживши глибоку повагу місцевих мешканців. Сьогодні цей гарт допомагає тонко відчувати й розуміти душі людей у стінах ліцею.

Не лише медик, а й психолог

Робота в закладі освіти кардинально відрізняється від практики в лікарні. Тут замало накласти пов’язку чи виміряти тиск. У школі потрібно бути тонким психологом. «Діти, особливо учні молодших класів, інстинктивно бояться білих халатів, – ділиться Тетяна Півторак. – Тому спочатку необхідно знайти ключик до малого серця. Запитати про школу, уроки, чи поснідала дитина, чи все гаразд удома. Старші приходять із серйознішими питаннями, іноді й таємницями діляться, просять нікому не розповідати.  Я завжди тримаю слово: вислухаю, заспокою, дам і медичну, і життєву пораду».

У медсестри є свій чарівний рецепт проти дитячого страху перед лікуванням. Пацієнти добре знають: після будь-якої процедури – чи то вимірювання температури, чи то обробки розбитого коліна – на них обов’язково чекає добреник.   

«Уколи ми в школі не робимо, я одразу заспокоюю дітей, – усміхається пані Тетяна. – Обов’язково телефонуємо мамі, щоб отримати дозвіл на препарати й дізнатися, чи не приймала дитина якісь ліки вдома. І коли бачу, як за кілька хвилин хлопчик чи дівчинка вже усміхається й біжить на урок, на душі стає так тепло! Розумію, що моя праця приносить реальну користь».

Трапляються, звісно, й маленькі хитруни, які хочуть відпочити від занять. У таких випадках медсестра тактовно пояснює, що навчання – головна дорога в майбутнє. Переконавшись, що дитина здорова, вона лагідно повертає її на урок, обов’язково тримаючи зв’язок із вчителями.

Сучасне покоління й виклики часу

Аналізуючи роки роботи, Тетяна Анатоліївна із сумом зазначає, що здоров’я сучасних дітей дещо погіршилося. Головними причинами цього є малорухливий спосіб життя й надмірне захоплення гаджетами.

«Наше покоління росло іншим: ми грали в сніжки, заходили до класу мокрі, але загартовані. Сучасні ж діти годинами сидять у телефонах. Звідси й ранні сколіоз, викривлення хребта, проблеми із зором. Завжди закликаю їх: біжіть на свіже повітря, подивіться на сонечко, на зелене листя чи квіти!» – ділиться занепокоєнням медсестра.

Додалося клопоту й через виклики останніх років. Спочатку – пандемія коронавірусу з нескінченними дезінфекціями й постійним моніторингом захворюваності, тепер – воєнний стан. Під час повітряних тривог Тетяна Анатоліївна разом із педагогами оперативно організовує безпечний та швидкий перевід дітей до укриття, пильно стежачи за їхнім емоційним станом.

Післяслово

Кривоколінський ліцей по праву пишається своїм дружним, молодим і відповідальним колективом. Сама ж медпрацівниця щиро радіє кожному дневі, проведеному в цих стінах.

Напередодні професійного свята Тетяна Півторак адресує найтепліші слова своїм колегам з усієї України: «Зичу всім медикам міцного здоров’я, родинного затишку й достатку. Нехай праця приносить радість. А найголовніше, чого ми всі сьогодні чекаємо, – нашої Перемоги й миру. Нехай небо над Україною буде ясним і чистим, щоб усі наші воїни повернулися додому живими й неушкодженими, а кожне українське серце сповниться  щастям на нашій рідній незалежній землі!»

Наталія ГОЛОВЕЦЬКА

Читайте також: Україна повертає воду на поля: навіщо держава відроджує меліорацію

Читайте нас також в Telegram!