Вісті Черкащини Троє синів та онук з родини тальнівчан боронять країну від ворога
Цього року День вишиванки ми святкуємо 19 травня. Це міжнародне свято, яке стимулює нас пам’ятати і зберігати наші народні традиції створення та носіння етнічного українського вишитого одягу. Вишиванка є гордістю та скарбом кожного українця. Віримо, що у теперішній тривожний час саме цей символічний одяг зігріває нам душу, надає сил та переконливої віри у Перемогу.
Ми поспілкувалися з Марією Миколаївною та Віталієм Івановичем Накопюками з Тального на Черкащині, які поціновують українські традиції. Подружжя живе в парі 47 років. Вони виростили троє синів та мають п’ятеро онуків.
Про свою сім’ю Марія Миколаївна розповідає тремтячим голосом. Каже, на душі тривожно, але намагається триматися з усіх сил. Їх троє синів та старший онук нині обороняють нашу країну від ганебного ворога. Тож те, що вона з чоловіком відчувають кожного дня, про що думають і, взагалі, як знаходять сили триматися, описати тяжко.
Пані Марія каже, що дуже любить та поважає всі українські традиційні свята. Вона працювала вихователькою у дитячому садочку, тому до таких свят готувалася старанно. Стосовно ж традиційного українського одягу, розповідає, що власноруч вишивала дітям сорочки. Каже, спочатку старалася для старшого сина, а потім його сорочку носили вже молодші. Це заняття їй дуже подобається. Жінка вишивала навіть килими. Зараз вона тривожиться, що не може займатися улюбленою справою, адже, як розповідає, не має сил зосередитися, відволікають інші думки, але у планах має вишити ще ікони.
З першого дня війни старший син Накопюків Олег та його 22-річний син Олександр вступили до лав Броварської тероборони, вони брали участь в активних боях захисту столиці від ворога. Їхній середній син Сергій – поліцейський, працює у Києві. А от з найменшим, Олексієм, батьки чуються найрідше.
Він захищав нашу країну в Одесі, але чи нині перебуває там, чи в іншому місті, батьки не знають. Тільки вірять, що в нього все гаразд і чекають на дзвінок, щоб хоч почути рідний голос.
– Спокою немає. Хвилююся не тільки за своїх хлопців, а болить душа за всіх. Хочеться, щоб діти жили в мирі та спокої. Зараз спати не можу, постійно молю Бога та всі небесні сили, щоб зглянулися над Україною, щоб нарешті закінчилося це лихо. Дивлюся новини та горджуся нашими українськими дітьми, воїнами, які вони сильні, хоробрі, мужні та безстрашні. Це люди з великої букви, – каже Марія Миколаївна.
Нині розрадою Накопюків є онуки. Внучка Аня, яка навчається у Тальнівському будівельно-економічному коледжі, завжди поряд з бабусею та дідусем, підтримує та розвеселяє їх. Онук Сергійко також є частим гостем. Двоє найменших внучок не так близько, але завжди на зв’язку.
Віталій Іванович та Марія Миколаївна щиро вірять у якнайшвидшу Перемогу і так надіються тоді на ту найочікуванішу традиційну зустріч всієї родини за сімейним столом.
Ольга МОСКАЛЕНКО
Читайте також: Майстриня з Тальнівщини вив’яже малесенькі черевички тим, кому вони справді дуже потрібні
