Вісті Черкащини 
Терапія кольором: як у Тальному молодь вчиться малювати спокій
Долі людей, поламані війною, часто нагадують ці самі гіпсові фігурки – холодні, білі й мовчазні, допоки до них не торкнеться живий колір. У маленьких містах, як-от Тальне, де всі знають одне одного, але кожен другий ховає всередині неосяжний біль, такі простори стають актом тихого порятунку, а не звичайним культурним дозвіллям.
Нещодавно в молодіжному центрі «Юність» розфарбовували гіпсові фігурки. Ця подія – частина великого проєкту «Коло єдності», де через мистецтво лікують травми, допомагають адаптуватися переселенцям і будують територію, вільну від осуду й тривоги.
Нижче – розповідь про те, як у стінах молодіжного центру «Юність» колір перемагає темряву.
Спільна дія без примусу
Коли ми говоримо про роботу з молоддю під час війни, часто уявляємо офіційні лекції про патріотизм або психологічні тренінги. Але реальність інша: молодь втомилася від форматів. Саме тому в Тальному обрали шлях «м’якої сили». Гіпсова фігурка – привід сісти поруч.
Заступниця директора Тальнівського центру культурних послуг Юлія Москаленко пояснює: ідея виникла з потреби знайти спільну мову, що не потребує слів. Творчість дозволяє кожному працювати у власному темпі. Це створення спільноти, де ніхто нікому нічого не винен, окрім поваги до чужого простору.
Коли пензель говорить замість тебе
«Малювання – це спосіб дозволити думкам вийти на поверхню», – цитує Юлія Пауля Клеє. І в цьому контексті арттерапія стає критично важливою. Для учасників, котрі бачили жахи обстрілів, висловити тривогу словами – надто важке завдання.
Колір, який обирає людина, рухи пензля, зосередженість на дрібних деталях – то легальний спосіб «вимкнути» тривожне тло хоча б на годину. Це мить, коли емоції вивільняються самі собою, а гіпсова іграшка стає контейнером для пережитого напруження.
Міст між «своїми» й «новими»
Особлива увага – внутрішньо переміщеним особам. Для них «Юність» має стати місцем, де той статус зникає, залишаючи лише людину. Юлія пригадує дівчинку-переселенку, яка спочатку трималася осторонь, закрита у своєму коконі. Проте спільна робота над фігурками з мультфільмів – маленьким привітом з мирного дитинства – розтопила цей лід.
Головний успіх проєкту не в кількості розфарбованих виробів, а в тому, що місцева молодь і приїжджі починають спілкуватися на рівних. Без бар’єрів. Без жалю. Як друзі.
Від спокою до дії
Проєкт «Коло єдності» виходить далеко за межі мистецьких майстерень. Творчість тут стала лише першою сходинкою, способом закласти фундамент довіри. Тепер організатори готують наступні етапи: перехід від психологічного розвантаження до розмов про лідерство, громадянську позицію й реальний вплив молоді на життя громади.
«Ми не тягнемо за вуха», – каже Юлія Москаленко. Саме в цій відсутності примусу і криється секрет того, чому молодь повертається в центр знову. Тут не «надають послуги», а створюють умови, де хочеться рости.
Післяслово
У світі, де забагато крику й болю, тиша творчої майстерні стає дефіцитом. Те, що відбувається в Тальному, повертає відчуття людяності. Іноді, аби врятувати чийсь день, достатньо дати пензель, фарби й право залишатися собою. Без жодних умов.
Наталія ГОЛОВЕЦЬКА
