Вісті Черкащини 
Тальнівщина в піснях і серці: історія родини воїна й співака Сергія Василюка
Тальнівщина в іменах
Сергій Василюк, лідер гурту «Тінь Сонця», має глибокий зв’язок із Черкащиною. Його родина по материнській лінії походить із села Поташ на Тальнівщині. Тут похована його прапрабабуся, і Сергій особисто відшукав її могилу на місцевому цвинтарі. Про тальнівське коріння виконавця нам розповів Олександр Лущан – президент фан-клубу гурту «Тінь Сонця».
«Я казав, що, відвідавши Маньківку й Звенигородку, пройду стежками пращурів. Це звучало гіпотетично, але завдяки доброму серцю Олега Філіпчака мені вдалося побувати в Поташі на Тальнівщині й віднайти могилку моєї прапрабабусі Василини (Васси) Іванівни Головатюк (дівоче прізвище – Федоренко), – зазначив виконавець 24 січня 2020 року на своїй сторінці у Фейсбуці. – Про неї чимало писав у своїх спогадах мій дід Олексій Белима – це його бабуся. Вона змалечку познайомила дідуся з «Кобзарем». Під час Голодомору її корівка, дивом не конфіскована, рятувала всю велику родину. Тепер мій обов’язок – подбати про неї вже під час найближчого приїзду. Хрести із Сонцем бачив до цього лише на Софії, а тут, у Поташі, їх дуже багато».
У цьому ж селі 2 квітня 1925 року народився дідусь Сергія – Олексій Самонович Белима, старший син Ксенії Сергіївни (1906–1993) та онук Васси Іванівни (1884–1956, у дівоцтві Федоренко). Автентичне написання прізвища – Білима.
Олексій дуже рано втратив діда Сергія Кириловича Головатюка (1881–1934), який помер значною мірою через недоїдання. Приблизно в той самий час, на жаль, родину покинув його батько Самон Якович (1905–1975). Іншого діда Олексій також не застав. Яків Іванович Білима брав участь у революційній організації і в 1905 році був змушений емігрувати аж в Аргентину.
«Дідусь без перебільшення був закоханий у науку, обожнював навчання в школі, до якої ходив у сусіднє село, – згадує Сергій Василюк. – Годинами зачитувався книжками при світлі свічки, ховаючись під ковдрою. Якщо замість п’ятірки отримував четвірку, сам собі призначав «санкції» – додаткові прополювання чи перекопування городу».
Олександр Лущан додає, що наприкінці 60-х Олексій Самонович став кандидатом технічних наук і допоміг молодшим братам Василю та Петру перебратися з села до Києва, фактично врятувавши їх від «колгоспного ярма».
Під час Другої світової війни чоловік навчався військовій справі за Уралом і став пілотом, у повоєнний час продовжував військову службу в Східній Німеччині. Радянська доба наклала на нього свій слід. Коли Белима-найстарший повернувся з армії, то почав говорити російською, за що отримав слушне зауваження від своєї мами: «Чого це ти, Гальошо, зо мною на панській мові говориш?»
Зі своєю дружиною Ніною він познайомився в Криму, пізніше «вкрав» її з Москви та перевіз до Києва, де родина жила від початку 50-х. Олексій Самонович помер 1 березня 2012 року і був похований у Ворзелі поряд зі своєю мамою та тіткою Ликерією.
«Дуже шкодую, що з різних причин ми з дідусем украй рідко бачились, бо так склалася доля, – каже Сергій Василюк. – Він розлучився з бабусею ще тоді, коли моя мама Олена Олексіївна ходила до школи. Але прикметно, що мене ще змалечку він називав «артистом». Ось таке пророцтво! У той же час дідусь лишив по собі безцінні мемуари, які з часом я радо опублікую».
У них, за словами онука, змальовані дитинство та юність Олексія Белими. За деякими оповідями можна було б писати художні твори та знімати кіно. Показово, що автор вів їх виключно українською мовою, причому тією стародавньо-барвистою, з ужитком практично забутих слів.
То ж не дивно, що Тальнівський край став важливою частиною творчого шляху Сергія Василюка. Виконавець неодноразово виступав не лише в нашому містечку, а й скрізь на Черкащині, де його завжди тепло приймали місцеві шанувальники.
Нещодавно вояк РУБпАК «Вирій» та лідер гурту «Тінь Сонця» Сергій Василюк відвідав черкаські освітні заклади, зокрема гімназію №9 та спеціалізовану школу імені Тараса Шевченка. За словами Олександра Лущана, він поділився своїми піснями: «Червона калина», «Козаки», «Ніколи не плач», «Народна війна», «Гімн ОУН», «Не нарікаю я на Бога» та «Меч Арея». Також розповів про своє коріння, важливість культури й історії рідного краю. Учні поставили багато запитань про війну та творчість, на які Сергій Василюк цікаво відповідав.
«Після зустрічі – спілкування, фото та автограф-сесія. Навіть я відхопив собі календар з підписом від старого доброго Друга (уже вдома прочитав підпис на календарі), – підсумовує Олександр Григорович. – Перед заходом познайомився з земляком, другом Сергія, Олександром Головченком. А потім дорога додому, і в навушниках продовжує звучати Сергій Василюк».
Наталія ГОЛОВЕЦЬКА
