Вісті Черкащини Тальнівщина тримає слово: громада й школи – надійний тил для фронту
На Тальнівщині волонтерство стало частиною повсякденного життя. Місцеві громади, освітяни, учні та батьки об’єднуються, щоб підтримати військових. Ініціативи народжуються з простого бажання допомогти. Хтось плете маскувальні сітки, інші готують домашні страви чи збирають кошти на амуніцію, обладнання, автомобілі. Усе – з вірою, що навіть невеликий внесок має значення.
Уже 11-й рік поспіль стали осередками підтримки: тут організовують благодійні ярмарки, майстер-класи, тематичні заходи. Діти вчаться не лише математики чи літератури, а й співпереживати, діяти, бути невідчуженими.
Сила цієї небайдужости – у щирості. У тому, що кожен на своєму місці робить те, що може. І саме з таких вчинків складається запілля, тримаючи країну.
Навчальний заклад став осередком волонтерства
У місті Тальне, у ЗОШ І–ІІІ ступенів №2, стартувала волонтерська ініціатива на підтримку військових. Щоп’ятниці навчальний заклад перетворюється на центр збору гуманітарних ресурсів. Учні, педагоги й батьки згуртовуються навколо спільної мети – підтримати захисників України.
12 вересня відбулася перша відправка. Старшокласники зібрали продукти тривалого зберігання, засоби гігієни й речі першої потреби. Ініціаторкою стала волонтерка Людмила Перцьова, яка звернулася до адміністрації школи з пропозицією долучитися до забезпечення армії. Колектив миттєво підтримав ініціативу, продемонструвавши згуртованість, відповідальність і патріотизм. У закладі переконані: виховувати варто не лише словом, а й прикладом.
«Я бачила, як багато людей прагнуть діяти, але не завжди знають, із чого почати. Школа – середовище, де формується свідомість, і саме тут можна показати дітям, що підтримка – то конкретні вчинки, – розповідає жінка. – Кожна коробка, яку ми пакуємо, – знак вдячности, турботи й віри в перемогу. Ми хочемо, щоб наші військові відчували: вони не самі».
Білашківська гімназія: майстерність, згуртованість, винахідливість
Після першої відправки з подвір’я ЗОШ №2, де вантаж пакували в бус директора Білашківської гімназії, стало очевидно: волонтерство на Тальнівщині – не окремі ініціативи, а спільна система дій. Олег Цимбал, директор гімназії, з перших місяців великої війни згуртував колектив навколо допомоги армії. У навчальному закладі діє волонтерський осередок, де кожен – від учня до технічного працівника – долучається до спільної справи. Плели маскувальні сітки, готували страви, виготовляють окопні свічки, буржуйки, портативні обігрівачі. «Кераміку, шланги й штуцери купував, а вогнегасники мені просто віддавали. Балони міцні – хлопці кажуть, що осколки їх не пробивають, – пояснював нам Олег Іванович під час одного з інтерв’ю. – Ідею побачив у ТікТоку – у волонтерів з Харкова, “Жовті Янголи”. Вирішив спробувати – і вийшло».
У гімназії також проводять благодійні ярмарки. За словами директора, на кожному вдавалося зібрати в середньому близько 11 тисяч гривень. Ці кошти спрямовують на закупівлю необхідного для фронту. «Дякуємо всім чуйним людям – нашим односельцям – за участь у ярмарках», – каже він.
Уся ця робота – частина ширшої ініціативи, яку координує Людмила Перцьова. Саме вона готує смаковиті страви, налагоджує логістику, збирає вантажі, домовляється про передачу, підтримує зв’язок із військовими. Її енергія – той невидимий мотор, що рухає процес. «Коли бачу, як люди об’єднуються – майстри, учні, батьки – то розумію, що ми на правильному шляху. Кожен робить своє, але всі – заради одного. Антонівсько-Кобриново-Гребельські павучки плетуть маскувальні сітки», – каже волонтерка.
Веселокутська гімназія: доброта, щирість, небайдужість
Учителька зарубіжної літератури Наталія Оратівська – одна з тих, хто не залишилася осторонь. Дізнавшись, що координаторка ініціативи Людмила Перцьова потребує допомоги, вона з чоловіком привезла картоплю. Її слова – відверті й болючі: «Зараз дехто з людей стали настільки холодні, що не можна їх змушувати. Усе сприймають так, ніби ти маєш із цього якусь вигоду».
Попри втому, роботу, сумніви, жінка передала директорці Веселокутської гімназії Ларисі Чупрун слова Людмили: «Хлопці хочуть домашньої випічки, а я сама не встигаю. Допоможіть!» І без підтримки керівниці справа не зрушила б. У закладі швидко організували збір продуктів, координували випікання, написали заклик у групу «Ми – веселокутчани». Люди відгукнулися. Хто допомагав раніше, знову стали поруч.
Перед початком навчального року вчителі гімназії напекли 33 кілограми пиріжків з різними начинками. 12 вересня до справи долучилися інші жінки: принесли соління, овочі, домашню випічку. Машина була повна, а серце – теж. Наталія Оратівська й сама регулярно пече для військових. Її пиріжки – тепло її дбайливих рук, яке вона передає з вірою, що десь там, на передовій, хтось відчує турботу.
Післяслово
На Тальнівщині волонтерство не потребує гучних слів. Тут діють – тихо, щиро, з гідністю. Гурти господинь, директори, учителі, учні, батьки, сусіди – кожен додає свою частку. Хтось варить. Хтось паяє. Хтось пише допис у групу зі звітом, з подякою, з проханням, з відчаєм. І все це – з вірою, що тепло рук доходить туди, де його найбільше чекають. Країна тримається на таких людях. На тих, хто не втомився бути чуйним.
Наталія ГОЛОВЕЦЬКА
