Вісті Черкащини 
Тальнівчанка у Польщі допомагає українським дітям опанувати мову
У перші дні війни сотні тисяч українців покидали рідні домівки і виїжджали за кордон. Ні, не заради подорожей чи розваг. Вони рятували найцінніше, що мали – життя власних дітей. Скільки сліз було пролито – один Бог лиш знає. Їхали, полишаючи не просто рідні стіни: вдома залишалися батьки, друзі, і життя – колись щасливе, під мирним українським небом. До сусідньої Польщі Тетяна Криворучко, вчителька польської мови з Тального, поїхала разом з сестрою Катериною і дітьми.
– В Польщу ми приїхали 6 березня. В дорозі були близько доби, – пригадує Тетяна Валеріївна. Каже, на щастя, минулося без пригод, а багатокілометрова черга на кордоні у порівнянні з подіями в Україні, вибухами, здавалися дрібницею. Друзі-поляки допомогли влаштуватися: перший час привозили продукти, побутову хімію, разом з ними вирішили питання з житлом. Як тільки трохи оговталися, вирішили, що зроблять усе можливе, аби забезпечувати себе самостійно. Найперше, пішли на роботу.
– Оскільки я – вчитель польської мови, я відразу відчула необхідність допомагати нашим українським діткам в Польщі з вивченням мови, пішла працювати в підготовчий відділ Пьонтковської приватної школи ім. Ванди Бленьської в Познані (PSS) спочатку як асистент вчителя, а тепер і проводжу курси вивчення мови для українських дітей. В моїй групі є 17 діток з різних регіонів України: Києва, Чернігова, Одеси, Рівного. Мені вдається поєднувати цю роботу зі своєю основною – дистанційно працюю в Україні.
Це не були заробітки закордоном, як, можливо, комусь може здатися. Робота, скоріше, була засобом до порятунку: від емоцій, розлуки з батьками, домом, засобом виживання. Робота дала можливість не тільки триматися на плаву, а й допомагати Україні. Звісно, робити це чи ні, залежить тільки від особистого рішення, від світобачення і того, що маєш у серці.
– Відколи тут, ми з сестрою намагаємося якнайбільше підтримувати нашу рідну країну, беручи участь у різних благодійних фестивалях, конкурсах, флешмобах, де збирають кошти на підтримку ЗСУ, – каже Тетяна Валеріївна. – Наприклад, на останньому родинному пікніку в школі PSS ми зібрали близько 26 тисяч злотих для підтримки українських дітей, які прибули з регіонів, де ведуться бойові дії. Я з донькою проживаю в невеликій «кавалерці» при офісі Bax Baumaschinen. Дякуючи керівникам фірми п. Агнєшці і п. Томасу, для українських військових неодноразово передавали величезну кількість ліків. Ми з донькою допомагали перекладати і підписувати українською мовою вантажі. Також підтримуємо українських біженців, які щойно приїхали до Познані, перекладаємо на польську і оформляємо різні документи. Звісно, також ледь не щотижня надсилаємо грошову допомогу на підтримку ЗСУ. Крім фінансової підтримки, намагаємося якомога більше розповісти полякам про нашу культуру, традиції і загалом про Україну. Так, провели святкову перерву в школі PSS з нагоди Дня вишиванки, проводили майстер-класи до Великодня: розписували писанки та розповідали про українські традиції святкування тощо. До речі, ми освячували паски на Великдень. Було багато українців, приїжджав отець з православної церкви України. І хоч в Познані є православна церква російського патріархату, ніхто туди не пішов.
Знаєте, сестра також знайомить своїх колег з Україною. І ми були дуже здивовані, коли деякі працівники навіть знають про Умань, Софіївку і цікавляться нашим Тальнівським палацом графа Шувалова. Наші дітки також підтримують захисників, як тільки можуть. На фестивалі «Ми з України» малювали малюнки для солдатів. Потім ці роботи передали на передову. Це був черговий благодійний концерт, де українці разом з поляками збирали кошти для наших військових. Чи повернемося ми до України? Звісно, це наша мрія – жити і працювати на рідній землі. Але поки що життя диктує свої правила і ми маємо дбати про безпеку своїх дітей. Впевнені, що дуже скоро Україна переможе!
Ольга ОСІЯНЕНКО
