Вісті Черкащини Тальне очима молоді: яким бачать рідне місто учні громади
Яким буде наше завтра і як бачать його діти? Відповіді на ці запитання шукали 18 учнів 9–11 класів з різних закладів освіти Тальнівської міської ради, які взяли участь у конкурсі есе «Майбутнє моєї громади». Ініціатором проведення виступив міський голова Василь Сідько, а організаційну підтримку надали фахівці КУ «Центр професійного розвитку педагогічних працівників ТМР».
Чесність, якість, глибина думок
Конкурсанти змагалися чесно. Журі, до складу якого не входили вчителі, забезпечило повну об’єктивність. Як розповіла консультантка закладу Валентина Качан, роботи оцінювали лише незалежні експерти – фахівці Центру професійного розвитку, представники Тальнівського Будинку дітей та юнацтва, а також спеціаліст відділу освіти. Перевірка есе проходила дистанційно, без обговорень.
Кожна робота вражала глибиною думки. Юні автори не лише грамотно й творчо виклали свої ідеї, а й продемонстрували вміння аналізувати життя громади, сміливо вказуючи на проблеми та пропонуючи власні шляхи їхнього вирішення. Міський голова Василь Сідько особливо відзначив важливість дитячих думок, особисто прочитавши кожне есе від першої до останньої літери. Це – не формальність, а щира повага до молодого покоління, яке вже готове брати участь у побудові майбутнього.
Географія конкурсу: громада думає вголос
У конкурсі есе взяли участь старшокласники з різних куточків громади: Веселокутської, Зеленьківської, Кобринівської та Тальнівської №3 гімназій, а також Тальнівських закладів освіти: економіко-математичного ліцею, НВК №1 та ЗОШ №2. Ці молоді автори з різним досвідом, але зі спільним поглядом у майбутнє, продемонстрували надію, відповідальність та любов до рідної землі.
Світ, який вони малюють словами: глибше про есе переможниць
Вероніка Романова (І місце): громада – за рецептом любові
У своїй роботі «Майбутнє моєї громади: рецепти успіху» авторка творчо й водночас критично осмислює проблеми рідного міста. Вона пропонує справжній «рецепт» щасливої громади, де інгредієнтами є не тільки інфраструктура чи підприємництво, а й мудре керівництво, екологічна свідомість, культурне життя, сімейні цінності.
«Я люблю місто, у якому народилася і робила перші кроки… Тож в основу рецепту майбутнього успіху нашої громади хочу покласти чисте довкілля…»
«Мрію, щоб у нашій громаді з’являлися нові підприємства, розвивалося сільське господарство, щоб зростали сімейні ферми, а зарплата у працівників сягала $1000».
Поєднання поетичності й прагматизму робить це есе особливим. Для Вероніки Тальнівська громада не територія, а ДІМ, у якому повинні співіснувати краса, розвиток, чистота, тепло й радість. Авторка не уникає гострих питань: стан тротуарів, байдужість чиновників, занепад культури – усе це також потрапляє до її аналізу.
«А ви помічали, що після 18–19 години вулиці пустіють?.. Чому людям не цікаво виходити з дому?» Вона прагне кращого життя, наповненого змістом, участю й турботою. Саме це щире бажання і вивело її роботу на перше місце.
Софія Кихтенко (ІІ місце): слово як крик совісті
Есе «Майбутнє нашої громади – наша спільна справа» – глибоке, суспільно значуще й болісно чесне. Софія – не спостерігачка, навпаки, учасниця подій. І в її словах – відповідальність, гідність та чітке усвідомлення того, що Тальнівщина – це МИ ВСІ. «Уявімо громаду, де кожен відчуває себе невід’ємною частиною, де літні люди отримують підтримку, а молодь – перспективи…»
Софія з болем говорить про виїзд батьків за кордон, знецінення родини, брак дозвілля, закриття лікарень і шкіл. «Заклади позашкілля не можуть забезпечити повноцінне дозвілля. Старші люди не мають місць для спілкування. Це злочин проти людей».
Проте есе авторки – не скарга, а заклик до активності. Вона пропонує створити завод для переробки сміття, розвивати сільське господарство, відкрити простори для дозвілля й розвитку, у тому числі для людей старшого віку.
«Магазинів у нас достатньо. А от душі та мозку – бракує». Цей вислів – афористичний і глибокий. І, можливо, найточніше формулює потребу багатьох громад, а не тільки нашої.
Анастасія Капелюшна (ІІІ місце): есе, що звучить, як пісня
Есе «Моя громада через 10 років: якою я її бачу» – це поетичне бачення майбутнього, яка з перших рядків переносить читача у світ краси, злагоди, родинного затишку й миру. Авторка бачить Тальне в майбутньому як місце сили й гармонії.
«Я закінчила університет. Повернулася в рідну школу №1, яка стала ще кращою. Тут навчаються діти, що повернулися після війни…»
Громада – жива, співуча, світла: у кожному подвір’ї лунає дитячий сміх, навіть найменша вулиця обсаджена квітами, працюють швейні фабрики, взуттєві цехи, а місто приваблює туристів красою і спокоєм. «Берегами Гірського Тікичу прогулюється гривастий вітер… Він розносить запах свободи, незалежності й добра».
Текст – доземна вдячність, любов і гідна пам’ять про захисників України, завдяки яким ця уява взагалі можлива. «Слава Україні! Слава мужнім і хоробрим її синам і донькам!» Анастасія не боїться емоцій, навпаки, вірить, і цією впевненістю заряджає читача.
Ці три роботи різні за стилем, але однаково сильні за змістом. Доказ того, що наша молодь не лише думає про майбутнє, а вже формує його. І якщо сьогодні ці діти мріють про щасливу громаду, то завтра збудують її.
Що далі?
Наразі вирішується формат нагородження. Розглядається варіант вручення дипломів І–ІІІ ступенів, а також грошових премій. Проте головне – це визнання й щира зацікавленість у тому, про що думає шкільна молодь.
«Майбутнє починається сьогодні. І воно – у наших руках», – написала Софія Кихтенко. І нам залишається лише погодитися.
Наталія ГОЛОВЕЦЬКА
