Вісті Черкащини Студентка ІТ-спеціальності з Тальнівщини поєднує цифрові технології з відродженням традиційних силянок
Уляна Григоренко – майбутня фахівчиня з ІТ, студентка Уманського національного університету, чиє серце назавжди пов’язане з рідним Легедзиним. Її щодення сповнене складних алгоритмів і цифрових рішень, але варто вечору опуститися на плечі – і в руках з’являються голка та бісер.
Уляна переконана: народна культура – то жива історія, що продовжує дихати в руках молодого покоління. У кожній силянці – тепло черкаських полів і спокій рідного дому. Для дівчини це спосіб зберегти внутрішню рівновагу й пронести крізь цифрову добу пам’ять роду, втілену у витончених орнаментах.
Від перших намистин – до мови орнаментів
Шлях Уляни до бісерного мистецтва розпочався ще в дитинстві, коли перші різнокольорові намистини, немов маленькі скарби, потрапили до її долонь. Тоді це були лише обережні кроки: прості сережки, дитячі прикраси й дармовиси, що народжувалися під уважним поглядом дівчинки. Та вже в тих невеликих виробах відчувався хист до кропіткої праці, який з роками переріс у справжню пристрасть.
Нова сторінка цієї історії відкрилася три роки тому. У поле зору Уляни потрапило фото силянки – складної, вишуканої, наповненої символами й прихованими сенсами. Спершу здалося, що відтворити таку красу майже нереально. Та внутрішній виклик узяв гору: якщо комусь вдалося розібратися в цій складній системі візерунків, значить, це під силу й їй.
Так почався шлях наполегливого навчання. Вечори за переглядом майстер-класів перетворилися на захопливі дослідження. Крок за кроком Уляна опановувала традиційні техніки, вчилася працювати з формою й ритмом орнаменту, а згодом почала експериментувати – ускладнювати схеми й поєднувати класичні народні мотиви із сучасним баченням.
Оберегова магія і тихий голос предків
Для Уляни намиста й ґердани – то живі літери українського культурного коду. Вона переконана: наші прабабусі вкладали в ці прикраси значно більше, ніж прагнення прикрасити повсякдення. У кожному мерехтінні скляних граней приховувалася особлива сила, адже здавна вірили, що гра світла на бісері відвертає «зле око» й захищає жінку від лихого.
Рідна для дівчини Тальнівщина завжди мала власний почерк у бісероплетінні. Місцеві прикраси вирізнялися чіткими геометричними орнаментами й глибокими, насиченими кольорами – символами родючої землі та життєдайної сили. Колись намисто слугувало своєрідним «паспортом» жінки: кількість низок і добір відтінків розповідали про її достаток та соціальний статус.
Сьогодні, нанизуючи кожну намистину, Уляна продовжує справу поколінь майстринь із Тальнівщини. Їхні імена могли загубитися в часі, та художні принципи й естетичні коди живуть у руках дівчини, яка впевнено переносить давню традицію в сучасний культурний простір.
Паралелі між кодом та бісером
Поєднувати опанування комп’ютерних наук із кропітким плетінням – виклик, що потребує зосередженості й самодисципліни. Уляна бачить у цих заняттях паралельні світи, які рідко перетинаються в повсякденній рутині. Складні університетські дисципліни й активне студентське життя поглинають майже весь її час, залишаючи простір для творчості переважно на вихідних або під час канікул. Та саме ці нечасті миті стають особливими: щойно з’являється можливість, дівчина повертається до улюбленого заняття.
Для майбутньої фахівчині з ІТ бісер став своєрідною формою програмування в реальному світі. Створення складного орнаменту нагадує написання коду, де кожна намистина – важливий елемент, а одна неточність може змінити весь «алгоритм» візерунка. Навіть у стінах університету Уляна знаходить простір для самовираження, втілюючи свою креативність у проєктах для конкурсів і навчальних ініціатив.
Творчість допомагає їй зберігати внутрішню рівновагу. Поки розум працює з абстрактними схемами й алгоритмами, руки створюють щось відчутне й тепле, доводячи: цифрові технології та традиційне мистецтво можуть гармонійно співіснувати в одній життєвій історії.
Кропітка праця й гармонія душі
Народження кожної прикраси стає для майстрині іспитом на терпіння. Час за роботою плине непомітно. Створення лаконічної силянки триває кілька годин, тоді як складні, багатошарові екземпляри потребують цілої доби, а іноді – до тринадцяти годин зосередженої праці.
Уляна не виокремлює улюблених орнаментів, адже понад усе цінує гармонію. Якщо на середині шляху вона відчуває, що візерунок «не відгукується» або результат втрачає цілісність, то без вагань розплітає виріб, щоб почати все спочатку. Це пошук ідеального коду, у якому немає місця компромісам. Майстриня переконана: працювати варто лише з легким серцем і позитивними думками, оскільки кожна намистина вбирає в себе настрій творця, перетворюючись на щось більше, ніж прикрасу.
Підтримка та обрії майбутнього
Кожна прикраса Уляни має власну історію, адже в неї вплетено години праці, щиру любов і дещицю душі. На творчому шляху її найбільше надихають рідні та друзі. Їхня віра додає сил і спонукає втілювати нові ідеї.
У планах дівчини й надалі берегти це захоплення, незалежно від того, куди вестиме її професійна дорога в ІТ. У бурхливому ритмі сучасності бісероплетіння стало для неї місцем сили – способом віднайти внутрішню рівновагу й відволіктися від тривожних реалій сьогодення. Уляна продовжує нанизувати намистину за намистиною, знаючи: доки молодь тримає в руках нитку традицій, наша культура залишається живою, актуальною й непереможною.
Післяслово
Наостанок студентка ділиться мудрістю, яку колись почула від доброї знайомої і яка стала її внутрішнім орієнтиром: «Найбільша помилка у будь-яких починаннях — сумніви. Потрібно відкинути їх і діяти з твердим наміром».
Цю настанову Уляна Григоренко адресує кожному, незалежно від віку чи професії. Присвятити себе тому, що надихає та приносить користь, ніколи не пізно. Головне – мати відвагу зробити перший крок і наповнювати кожну справу любов’ю.
Наталія ГОЛОВЕЦЬКА
