Вісті Черкащини Співець з Тальнівщини: історія таланту та вірності українській пісні
«Тальнівський соловейко». Так шанобливо й з любов’ю називають Миколу Ісаченка не лише на Тальнівщині, а й далеко за її межами. Соліст народного аматорського ансамблю української пісні «Ордана» несе у світ справжню українську пісню, глибоку й щиру. І хоч шлях до музичного визнання був нелегким, він завжди залишався вірним своєму покликанню та своїй Тальнівщині. Про Миколу Ісаченка нам розповіла художня керівниця Центру культурних послуг Людмила Луняка.
«Де б не виступав колектив, чоловічу групу завжди відкривав він — співак, голос якого люди слухали стоячи, не стримуючи сліз та оплесків, – говорить вона. – Коли Микола виходить на сцену, зал буквально завмирає. Лунає цей голос – чистий, сильний, з особливим тембром. Він проникає аж до самої душі. І справді, у ці миттєвості ніби зупиняється час. Потім – овації».
Проте за цими потужними емоціями стоїть довгий шлях, початок якого корінням проростає в мальовничій Гордашівці на Тальнівщині. Микола Ісаченко народився у співучій багатодітній родині. Усі шестеро співали, але найбільшим даром від природи наділений був саме Коля. Ще в дитинстві він брав участь у шкільній художній самодіяльності, а любов до пісні йому прищепила мама Віра Василівна Поліщук, яка керувала шкільним хором.
Юнак мріяв стати великим співаком, як Анатолій Солов’яненко – його кумир. Це захоплення було настільки щирим, що він навіть намагався наслідувати манеру співу легендарного тенора. Тридцятирічним наважився поїхати до Києва й вступити до студії при знаменитому хорі імені Григорія Верьовки, яким керував Анатолій Авдієвський. Два роки навчання подарували Миколі Григоровичу професійну вокальну школу та віру в себе. Після цього він потрапив до Черкаського народного хору, де його одразу оцінили й призначили солістом. З ним він гастролював містами України та близького зарубіжжя.
Однак доля склалася так, що мрію здобути освіту в консерваторії він так і не зміг втілити. То хворіла мама, якій він віддав усю свою турботу, то його здоров’я підводило в найвідповідальніші моменти. Микола залишився поруч з Вірою Василівною. Працював на різних роботах – навіть сторожем у Будинку культури, – але пісня завжди жила в його серці.
Потім життя привело Миколу Ісаченка до Майданецького, де він працював на цукровому заводі, але й там не припиняв співати. Його голосом захоплювались колеги та односельці. Перебравшись до Тального, став солістом ансамблю народної пісні «Ордана». Його підтримав художній керівник Микола Вовк, який одразу розгледів у ньому унікальний талант. Микола Ісаченко не співав, а надихав, був душею колективу, горів ідеєю зробити його професійно сильним і впізнаваним.
Його колоритний тенор із неповторним тембром неможливо сплутати з жодним іншим голосом. Співак не раз ставав лауреатом всеукраїнських та обласних конкурсів. Виступав і як соліст, і з ансамблем, завжди повертаючи слухачів у світ щирої української пісні.
Попри всі життєві труднощі, Микола Григорович залишається скромною людиною. «Я краще заспіваю, ніж говоритиму про себе», – часто повторює він. І справді, його пісня промовляє гучніше за будь-які слова. Співає й сьогодні – уже на пенсії, але з тим самим вогнем у серці. Колись, ще хлопчиною, бігав ярами Гордашівки, вчився пускати голос так, щоб він летів над пагорбами й лунав далеко-далеко. Тепер відлуння його пісні звучить не лише в залі, а й у серцях тих, хто слухає, адже мелодія, що народилася серед мальовничої природи рідного села, живе вічно.
Миколі Ісаченкові – сімдесят із половиною років, але в очах і досі сяє та сама мрія, та сама жага до співу. Він не зупиняється й не здається. Історія його життя – постійний пошук, навчання, робота над собою. І, мабуть, найголовніше в ній – вірність своєму таланту, українській пісні та рідному краю.
Артиста люблять, шанують і цінують. Колектив «Ордани» завжди вважатиме його своєю гордістю, натхненням і незмінним солістом. І навіть коли він скромно каже: «Я ще не такий співак», – усі, хто чув його голос, знають: він – справжній соловейко Тальнівщини.
Можливо, колись ім’я Миколи Ісаченка зазвучить на великій сцені чи знайде своє місце в документальному фільмі… А поки що такі розповіді колег, концерти та записи на YouTube допомагають наблизити цю миттєвість.
Наталія ГОЛОВЕЦЬКА
