Соліст гурту «Латексфауна» Дмитро Зезюлін виріс у Тальному на Макотерчику

Вже стало доброю традицією зі сторінок нашого видання розповідати про молодих та успішних тальнівців, які підкорюють світ моди, мистецтва, дизайну і спорту, не забуваючи про своє коріння. Ці люди досягнули певних вершин і продовжують вражати нас своїми талантами.
Сказати, що творчість цього харизматичного хлопця, соліста гурту «Латексфауна», мене вразила, – це не сказати нічого. Почувши тексти, заспівані рідним суржиком, пересипані розкішними метафорами, на легку ейфоричну музику, зрозуміла, що соліст гурту – неординарна особистість і, напевне, родом з Черкащини. Загуглила. О, диво! Про «Латексфауну» є стаття у Вікіпедії. Виявляється, я не помилилася: всі учасники – вихідці з провінційних містечок Центральної України, а фронтмен Дмитро Зезюлін – уродженець Тального. З того часу щиро раділа, бачачи, як група земляка стрімко захоплює радіоефіри і стрічки соцмереж своїми піснями, а Дмитра запрошують на розмову відомі видання та журналісти-інтерв’юери. І ось нарешті у своєму насиченому графіку Діма знайшов час на телефонну розмову з нашим виданням. Найцікавіші її моменти представляємо увазі читачів.
Дмитро Зезюлін народився в Тальному у 1988 році. Дитинство пройшло на Макотерчику. Навчався у Тальнівській гімназії, згодом – у школі-інтернаті, а випускався зі школи №1. Його мама Тетяна Сергіївна Зезюліна – добре відома вчителька з німецької мови, й тато – інженер місцевого цукрозаводу, дали хлопцеві, як і двом його старшим братам, хорошу базову освіту. «У нас в сім’ї була висока планка на освіту. Для того, щоб вступити до хорошого вузу, зазвичай, шкільної освіти не вистачає. Тому я займався додатково українською, англійською та німецькою мовами, також історією», – розповів Діма. – Щоправда, в університет Шевченка я відразу не вступив, з другої спроби».
У цьому престижному вузі він здобув освіту журналіста. Нині працює у сфері реклами. Створює рекламні продукти для одного світового бренду і, звичайно, для своєї групи. Одружений. Живе у столиці.


Запитую, чи не цікавився походженням прізвища, можливо, знає своє родове дерево.
– Мені, звичайно, цікава етимологія мого прізвища. Я знаю, що походить воно з Білорусі, звідки родом мій батько. Свій рід я не досліджував, проте зробив аналіз ДНК. Він показав, що мої гени на 50% – Східна Європа, на 16% – Балтія та на 16% – Балкани. У мене купа братів та сестер у 3-4 коліні з Німеччини, Ізраїлю, Канади. Я думаю, так у кожного. Бо світ стає глобальним. Якщо говорити про національність, то я українець. Проте підіймати це на хоругви мені не подобається. Є люди, що перегинають палицю, демонструючи свою приналежність до тієї чи іншої етнічної групи. Особливо цим зловживають росіяни, коли приїжджають у будь-який готель за кордоном і ходять у футболках з Путіним або в костюмах збірної Росії. Це виглядає «по-жлобськи».
Мені здається, приналежність до будь-якої національності – це все віртуальні речі, ми їх придумали, аби відокремлювати себе від когось, бо так влаштоване життя – живий організм б’ється проти інших живих організмів. Але, насправді, ми всі – життя.
На запитання «Хто чи що вплинуло на вибір займатися музикою?» відповів, що музика не була самоціллю, у музичній школі не навчався, якось воно так склалося.
– Колись моєму середньому братові з Німеччини прийшла посилка від його друга по переписці, і він йому прислав касету із панк-групою, яка називається The Offspring. Мені було на той момент 6 років. Коли я почув цю музику, відчував задоволення. І в той момент я зрозумів, що хочу цим займатися. У класі 9-у, вже мій інший брат привіз акустичну гітару і показав мені кілька акордів. Відтоді якось воно все само собою пішло. Це не було якимось вибором, просто приємне дозвілля, яке переросло спочатку у студентський колектив, а потім сталося так, що музика цього колективу сподобалася багатьом. І так пішло-поїхало. У 2015 році ми з хлопцями створили групу «Latexfauna». Назва – абсолютно дурацька, ні до чого не прив’язана. Ми хотіли, щоб це запам’ятовувалося і мало, як мінімум, гарне написання та легко сприймалося. Разом з Сашком Диманьом (бас-гітара), Олександром Мильніковим (клавішні), Максимом Гребінем (барабани) і Іллею Случанком (гітара) ми створюємо музику у стилі нью-вейв і синт-поп. Я автор пісень і вокаліст. Антон Дерев’янко наш саунд-продюсер.
– Цікаво, як народжується пісня та чи це тривалий процес? – запитую.
– Часто буває так: приходить якась цікава фраза на ум. Потім її докручую до якоїсь історії. А, буває, просто наспівую під гітару якусь «дурастіку», а потім вона розкручується у цікавий сторітеллінг (у перекладі з англійської означає розповідь історій). Я показую її хлопцям і кожен на своєму інструменті вигадує партію до цієї пісні. Усе це ми робимо одночасно. Зазвичай, це довгий, тривалий процес. Поки з’явиться якась зачіпка, що буде, так званим, хуком, може пройти дуже багато часу. Це може бути і місяць, і два. Як тільки в когось вимальовується дуже класний елемент, і цей елемент стає фундаментом під трек – це може бути басова партія, гітарна, можуть бути клавіші, відразу навколо цього базового елементу всі інші дуже легко підтягуються. І все стає на свої місця. Зазвичай ми чекаємо такого моменту. Ми його виграємо. І коли це стається, починає народжуватися вся композиція. Із дворової пісні під гітару вона стає музичним твором. Коли в творчості ти сам себе здатен здивувати – це найприємніше, що може бути. Заплановані пісні, з наперед придуманою мізансценою, зазвичай нудні. А пісні, написані раптово виходять цікавими, – вважає автор та соліст групи.
– На сьогодні у вас є один альбом та дуже багато синглів вийшло поза ним. Коли чекати новий альбом? І чи є серед пісень найулюбленіша, найбільш довершена?
– Так, зараз ми готуємо новий альбом, і, швидше за все, він вийде навесні 2022 року. Улюблена пісня, – невелика пауза. – На якомусь етапі одна улюблена, на іншому – інша. Всі пісні, як… – діти, – продовжую відомий вислів. – У мене дітей немає, тому я не знаю. Якщо у тебе багато собак, яких ти дуже любиш, то не можеш ти когось любити більше чи менше. Так і з піснями. Кожна по-своєму особлива. Є пісні, які я відверто не дуже люблю, менше їх виконую на концертах. Якщо говорити з точки зору вишуканості, композиторських цінностей, то це пісня «Лайм», поки що. З Тіною Кароль ми нещодавно записали пісню «Баунті». Вона також багатьом подобається.


– Часто у ваших піснях звучить суржик, який виглядає там цілком природно. Що ще відрізняє вашу музику від інших молодих гуртів?
– Сторітеллінг – це те, що нас відрізняє від багатьох. У нас кожна пісня має сюжет. «Арктика», наприклад, про те, як чувак загубився в Арктиці, мало не вмер, але його врятував шаман, пісня «Євпаторія» – історія про перший сексуальний досвід і т.д.. Ще конструкція наших слів і словосполучень – неочікувана, і це збуджує свідомість і люди на нас «підсідають». А суржик – це не фішка. Це всього-на-всього стилістичні прийоми, це деталі, які розкривають більше ліричного героя, надають йому справжності.
– Хто ваша публіка?
– Дуже різноманітна публіка. У нас є і 30-літні, і 50-літні фани, і тинейджери. Єдине, кого у нас немає – школярів. Це доводить те, що ми робимо більш-менш інтелектуальну музику.
Наш звукорежисер, який працює також з багатьма різними гуртами, каже, що до нас ходять найкращі дівчата. І це таки правда. Бувають серед фанів і земляки.
– Що б ви їм (землякам) побажали?
– Не шкодувати грошей на розвиток своїх дітей. Це гарні інвестиції.

Ліна ЯЛОВСЬКА

02.10.2021 09:00
Переглядів: 2479
Коментарiв нема

Залишити відповідь

Щоб залишити коментар або відгук під цією публікацією, увійдіть або зареєструйтеся.