Вісті Черкащини «Школа – це моє життя»: шлях вчительки-ентузіастки з Тальнівщини
Учителька початкових класів Тальнівської ЗОШ І–ІІІ ступенів №2 Таміла Сидоренко щоранку йде на роботу із задоволенням, наче до рідного дому. Там її зустрічають 25 пар допитливих оченят, що прагнуть нових знань. Фахівчиня навчає їх писати й рахувати, творити та підтримувати одне одного, допомагає їм помічати добро. Вважає, що її робота – то спосіб жити своєю справою, відчуваючи єдність із дітьми й школою.
Народження вчителя
«Мій перший день, – згадує вона, – починався з тривожного шепоту в душі. Серце, здавалося, готове було вистрибнути, а думки кружляли, як осіннє листя. Я думала про все: як устати, як увійти, що сказати. То був місток у нове життя».
Й ось він настав. Таміла Сидоренко переступила поріг садочка, зайшла в групу, маленький гамірний всесвіт. Спершу ніхто з діток не відреагував. Минали миті, а їй здалося, що години. Раптом підійшов хлопчик. Його оченята, повні допитливості, глянули на дівчину. «Ви наша вчителька?» – тихо запитав він. У цих трьох словах було стільки довіри, що її серце забилося інакше. «Ваша», – відповіла, і її слово прозвучало, наче найбільша обіцянка. А дитя, немов відкривши скарб, закричало на весь клас: «Це наша! Вона прийшла!»
І тоді всі, ніби маленькі кольорові метелики, почали облітати її з усіх боків, знайомлячись: «Я Сашко, а я Маринка, це моя сестричка Іринка»… У ту мить Таміла відчула, як стіна між «я» й «вони» розчиняється. Вона – учителька. І ці маленькі теплі долоньки – тепер її відповідальність. Хотіла не лише навчити діточок читати, писати, рахувати, а й посіяти в їхніх сердечках зерна людяності, доброти, любові. За якусь хвилину всі стали одним цілим – «ми».
Учитель – це світло, знання і любов
«Я вважаю, що вчитель несе світло, знання, любов і доброту», – говорить Таміла Борисівна. За її словами, з роками приходить справжня мудрість, і ти починаєш по-справжньому відчувати й розуміти це в роботі з дітьми. Вона присвячує себе їм і школі, радіючи кожному успіхові своїх вихованців. «Коли я бачу їхню втіху в ту мить, то щасливлюся більше, ніж вони, – зізнається вчителька. – Це моя відрада, мій труд, мій внесок у їхні розум і сердечка».
Працювати з дітьми їй надзвичайно цікаво, бо «на першому місці – творчість учителя», і це надихає щодня. Таміла Сидоренко вміє перетворювати навчання на захопливу пригоду. Через гру, віртуальні подорожі й казки вона допомагає учням відкривати нове та із захопленням пізнавати світ. Її уроки запам’ятовуються не тільки знаннями, а й теплом, яке вона вкладає в кожну мить спілкування з дітками.
Курйози та маленькі дива
«Усього трапляється в нашому класному житті», – сміється вчителька. Одного разу в школі була виставка домашніх тварин. Артем приніс черепаху і поставив її на шафку. Ми пішли на фізкультуру. Повертаємося, а коробки немає! Хлопчик у сльози: «Де моя черепаха?» Ми шукали за шафами, під батареями, заглядали під столи… Нічого.
І тут хтось каже: «Замовкнім і послухаймо тишу. Десь же вона є!» Так і вчинили. У цілковитому безгомінні почули тихе шкряботіння на підвіконні за вазоном. Ось де наша мандрівниця спокійно прогулюється собі. У школі завжди весело, і кожен день може подарувати маленьке диво.
Серце, вулик і водограй
Свій клас Таміла Сидоренко описує трьома словами: «Вулик, бо там завжди вирує життя. Водограй, тому що це справжній потік ідей та енергії, і я пірнаю в нього разом із дітьми. І, звичайно, сердечко, оскільки в наших стінах живуть любов і повага, що об’єднують усіх нас».
Вона зізнається, що вчиться у своїх учнів: «Сучасні діти фантазують, підказують, надихають. Особливо тоді, коли ми творимо: робимо аплікації, малюємо, вигадуємо щось нове. У ці миті дізнаюся більше від них, ніж вони від мене. Це взаємний потік: я їм, а вони – мені».
Серце вчительки радіє, коли клас бере участь у традиційних подіях: майстер-класах з народними майстрами, шкільних подорожах та фольклорному колективі. «Назву запропонувала наша керівниця Наталія Михайлова, – пояснює Таміла Сидоренко. – Як дзвіночки, що бринять голосами, так і мої «Колодійчики» наповнюють простір музикою і радістю».
Благодійність та успіх
Благодійність – невід’ємна частина життя класу. «Ми беремо участь у всіх ярмарках, – розповідає вона. – Батьки печуть ласощі, а всі кошти віддаємо дирекції, яка знає, куди їх направити. Діти самі несуть речі, ми вже відіслали три посилки для наших воїнів. Творять аплікації, малюнки, сердечка, укладаючи в них часточку своє доброї душі».
Успіх для Таміли Борисівни – не оцінки. Він сяє в поглядах, коли на шкільному подвір’ї діти біжать їй назустріч з вигуками: «А що ми сьогодні будемо цікаве робити?» Коли на уроці хтось каже: «Усе, я виконав!» Це спільний успіх, який наставниця відчуває серцем.
Джерело сили
«Я відновлюю енергію, блукаючи лісом. Найбільше люблю бути біля води: відпочити, переключитися, подумати, – каже жінка. – Ми з дітьми любимо розглядати деревця, шукати, на що схожа кожна гілочка, й особливо спостерігати за хмаринками. Їхній уяві немає меж».
«Якби я могла поговорити з собою молодою, сказала б одне: терпіння, мудрість та доброта – і цього вистачить, – каже вона, усміхаючись, і додає: – А ще хочу, щоб мої учні пам’ятали не лише уроки, а й тепло, доброту, любов і повагу. Для них важливо відчувати, що я їх люблю, розумію і підтримую кожного».
І наостанок згадує слова сина: «Мамо, я спілкуюся з людьми, і ніхто не сказав про тебе поганого слова. Таміла Борисівна – супер!». І це, мабуть, найцінніша нагорода для справжнього Вчителя.
Наталія ГОЛОВЕЦЬКА
