Вісті Черкащини Рятівниця, порадниця, подруга: жінка з Тальнівщини про важливість соціальної роботи
Соціальні працівники – це вони – лікарі, які не носять білих халатів, цілителі, які скромно залишаються у тіні, й приходять на допомогу в найважчі моменти. Людина – саме та найвища цінність, заради якої з’явилися соціальні працівники та їх така нелегка, але, без сумніву, важлива праця.
Лідія Леонідівна Янківська з Поташі, що на Тальнівщині, цій роботі присвятила 6 років, доглядає людей похилого віку. Минулого року за сумлінну працю нагороджена грамотою міської ради. Вона – усміхнена, працьовита, дисциплінована, відповідальна. З радістю зустрічають її бабусі та дідусі. Їх у неї – 14. Відвідує їх за графіком та за потребою. Налагоджено спілкування телефоном. Лідія Леонідівна сама дзвонить до них і цікавиться їх запитами та здоров`ям. Зараз вони потребують, щоб принести дров, води, продуктів з магазину, хліба, молока. Роботу виконує із задоволенням, хоч це не зовсім легко.
– Не в кожної бабусі криниця у дворі, то потрібно принести води здалеку. Молоко купую в сільської господині й ношу усім охочим бабусям, не тільки моїм підопічним. Поки тепло, виручає скутер, бо потрібно і продукти везти, і чотири трилітрових банки молока. Де його на велосипеді помістити? – розповідає Лідія Леонідівна.
Влітку пристарілим консервує все, що бажають, восени січе капусту. Зараз хочуть домашньої їжі – вареників. Вона виконує їхні прохання. А на Великдень готує кожному подаруночки – пече домашні паски та фарбує крашанки.
– Люди похилого віку потребують опіки, як малі діти, та уваги. Буває так, що догляду потребують цілі сім`ї, бо діти далеко. Приходилось займатися похоронами, – ділиться соціальна працівниця.
Часто Лідія Янківська – в ролі психолога, який має вислухати людину і щось порадити. Переживає сотні життєвих історій, бо людина – суспільне явище і потребує спілкування.
Анастасію Іванівну Руду рятувала у вихідний день, прибігла до неї, бо не відповідала на телефонні дзвінки. Зміряла тиск, дала ліки від болі у серці, викликала швидку. Її завезли аж на Черкаси, зробили операцію. Зараз вона вдома, слава Богу, йде на покращення. Анастасія Іванівна називає Лідію Леонідівну своєю рятівницею. Та й соціальна працівниця любить таких оптимістичних людей, які не стогнуть, не ниють, а жартують, посміхаються. «До таких позитивних людей хочеться йти», – висловлюється пані Лідія.
Улюблені заняття Лідії Янківської – вирощування квітів, особливо троянд і хризантем та вишивка нитками й бісером. У неї в господі вишиті рушники, наволочки на подушках, серветки, блузи, сукні, спідниці. Всюди квіти виграють різними барвами. Вона вишиває для всієї родини. Радіє, коли онуки Роман і Назар на ціле літо приїжджають до бабусі. Вони люблять баштан, то вирощує для них кавуни й дині. Радіє жіноче серце, бо діти – це наша радість, а онуки – подвійна. Вони її називають Лідою. А вона себе відчуває молодою, красивою та щасливою, здатна гори зрушити на шляху до мети, комунікабельна й надмірно активна, заряджає своїм позитивом усе оточення. Їй не подобається одноманітність і нудьга. Вона – вічний двигун і генератор ідей, випромінює оптимізм і здатна мотивувати та надихати людей навколо. Навіть будинок, в якому проживає часто міняє кольори. Він – наче чепурне диво, обсаджене з усіх боків квітами, самшитом, екзотичними рослинами. Поглянеш – і спочиває око, любується красою, створеною людськими руками. А по центру лицьової стіни хати майорить яскрава написана троянда.
– Слава Богу, що такі працівники соціальної сфери є в нашому селі, які своїм словом, дією та вірою здатні розвіяти смуток та відчай. У кого нема нікого з рідних у селі, вони – велика поміч. Дякуємо Лідії Леонідівні за неоціненну і таку потрібну працю, – говорить Анастасія Руда.
Дякуємо вам, пані Лідіє, Ви творите добро не лише за службовим обов’язком, а й за покликом душі, роблячи цей світ добрішим та світлішим.
Марія БІРЧЕНКО
