Вісті Черкащини Різдвяний марафон у Тальнівській «Фортеці життя»: як тримається тилова стійкість
Минулого тижня двері «Фортеці життя» майже не зачинялися. Простір наповнювали діти з рюкзаками, заклопотані батьки й старі друзі. Подекуди з’являлися незнайомці. Вони на мить завмирали на вході, перш ніж пірнути в затишок кімнат. Солодкий аромат випічки й затишне гудіння голосів підказували: це місце, де не треба нічого пояснювати.
Поки на фронті тривають бої, у Тальному цей тиждень став часом іншої роботи – тихої, щоденної, але не менш важливої. За кілька днів команда «Фортеці життя» провела три події для дітей військовослужбовців і ветеранів. Різні за форматом, але об’єднані спільною ідеєю: створити простір, де можна видихнути.
«Енергія Перемоги»: дитячі руки й серйозна справа
Початок тижня. Великі столи, миски з інгредієнтами й несподівана тиша. Діти працюють зосереджено. Хтось уважно перемішує масу, хтось відміряє горіхи, хтось питає, чи можна додати ще трішки меду.
У «Фортеці життя» стартує акція «Енергія Перемоги» – виготовлення енергетичних батончиків для військових. До процесу залучили дітей із родин захисників і ветеранів. Тут важливо не лише зробити продукт, а дати відчуття участи й відповідальности. Інгредієнти прості й поживні: горіхи, сухофрукти, соняшникове насіння, вівсяні пластівці, мед, згущене молоко, шоколадна паста. Перед початком – короткий інструктаж. Далі – робота, у якій немає дрібниць.
Найтихіше стає під час пакування. Діти складають батончики, додають записки й малюнки. Сердечка, прапори, короткі фрази: «Повертайся живим», «Ми чекаємо», «Тримайся». Один хлопчик довго тримає аркуш у руках, перш ніж покласти його до пакета. Каже, що це для тата, навіть якщо ласощі поїдуть до іншого воїна.
У Центрі розповідають: коли з передової приходять слова подяки й фраза «смак дому», стає зрозуміло: ця тиха робота має сенс.
Прянична майстерня: простір для видиху
Наступного дня атмосфера змінюється. У повітрі – запах імбиру й шоколаду. На столах пряники, чашки з чаєм, баночки з пастою. Тут теж не поспішають.
Діти розписують пряники кожен по-своєму. Хтось виводить акуратні візерунки, інші покривають усе шоколадом і сміються. Поруч – батьки, які спочатку спостерігають, а потім сідають поруч.
Для багатьох родин це перший візит до «Фортеці життя». Помітно, як поступово зникає напруга: розмови стають простішими, з’являється сміх, хтось ділиться своєю історією без запитань і пояснень.
Тут не намагаються лікувати словами. Творчість, тепло й присутність поруч працюють самі.
Різдвяний день: коли диво заходить у зал
Кульмінацією тижня стає великий різдвяний захід. У залі людно, світло й трохи гамірно. Діти раз по раз визирають у двері. І ось з’являються святий Миколай і Санта. Хтось одразу біжить обіймати, дехто спершу дивиться здалеку, тримаючись за мамину руку. Подарунки отримує кожен – без поспіху й черг.
Після вистави – руханки. Діти повторюють жести, батьки сміються, хтось нишком витирає очі. Далі – хімічні досліди. Кольорові реакції, дим, несподівані ефекти. У залі – щирий захват. Наука цього дня стає грою, а не уроком.
Коли програма завершилася, ніхто не поспішав розходитися. На столах з’явилися чай і солодощі. Діти граються, батьки розмовляють, обмінюються контактами. Хтось тихо каже: «Ми давно так спокійно не сиділи».
Простір тримає паузу
У «Фортеці життя» добре знають: дітям з родин військових важливо мати місце, де не потрібно бути сильними. Де можна зупинитися, перевести подих і просто побути.
Саме тому тут поєднують різні формати: дію, творчість, гру, спільне чаювання. Усе це для відновлення внутрішньої рівноваги.
Важливою опорою залишається співпраця з місцевими підприємцями та благодійниками. Завдяки цій підтримці простір живе, розширює формати й приймає нові родини.
Післяслово. Коли світло не вимикають
Коли свято закінчується, у залі стає тихіше. І все діти не поспішають іти, ніби намагаються затримати цей стан ще на кілька хвилин.
У такі миттєвості особливо відчутно, навіщо існує «Фортеця життя». Не заради програм і декорацій, а тієї паузи, яку тут можуть дозволити собі родини військових – без тривожних новин і необхідности триматися.
Керівниця Центру Олена Колесникова говорить: «Ми не можемо змінити війну, але допомогти дітям прожити її. Якщо вони виходять звідси спокійнішими, то значить, ми зробили все правильно».
У «Фортеці життя» не обіцяють чудес. Тут роблять інше: щодня, крок за кроком, тримають тишу, тепло й людську присутність. Бо поки хтось тримає рубежі, інші для них відстоює тил. І саме з цього починається стійкість, що витримує довгу дорогу.
Наталія ГОЛОВЕЦЬКА
