Вісті Черкащини 
Про що говорить вишита сорочка?
Уже 18-й рік поспіль у третій четвер травня Україна перетворюється на справжній вишиванковий квітучий сад. Понад 60 країн світу долучаються до масового відзначення цього пишнобарвного свята. Цілі родини, навчальні заклади, офіси та навіть державні установи іноземних країн виявляють свою шану до перлини української культурної спадщини – вишитої сорочки.
Усе почалося з ініціативи звичайної студентки Чернівецького національного університету Лесі Воронюк, яка одного сонячного травневого дня 2006 року запропонувала однокурсникам прийти на навчання у вишиванках. У 2014 році Революція Гідності спричинила нову хвилю популярності та відродження культу національної сорочки в Україні. Численні творчі майстерні на основі вишиванки створюють вишукані шедеври на будь-який смак. Сьогодні це модний тренд, що вийшов за межі нашої держави. Українські орнаменти прикрашають колекції модних будинків Valentino, DIOR, Gucci, Dolce&Gabbana; надихають всесвітньо відомих дизайнерів Джона Гальяно, Кензо Такада та Жан-Поля Готьє. Ми бачимо українські вишиванки на зірках спорту, мистецтва та голівудських селебриті: Ніколь Кідман, Різ Візерспун, Холлі Беррі, Тейлор Свіфт, Мілі Йовович, Сандрі Буллок, Сальмі Гаєк, Аделі, Мілі Куніс, Клаудії Шиффер, Умі Турман, Кетрін Зета-Джонс, Олівії Вайлд, Демі Мур, Майкові Тайсоні, Річардові Бренсоні та багатьох інших.
Сорочка – то оберіг кожного українця від народження й до останніх днів. То душа і доля народу, вишита на полотні. То код нації і символ української ідентичності. Сьогодні вишиванка – один зі знаків української культури, але мало хто розуміє, що вона в собі несе, який її зміст. Нині сорочка втратила первісне значення оберега й більше стала елементом самовираження. Хтось демонструє патріотизм, інший – витончений смак, дехто – статки, обираючи найбагатше оздоблену сорочку.
З давніх-давен для наших предків вишивка мала сакральний зміст, який ніс із собою елементи спілкування з навколишнім світом та з вищими силами. Вишивання не було роботою, а швидше магічним обрядом, своєрідною молитвою, під час якої людина через знаки на полотні виражала свої внутрішні відчуття, бажання й надії. Кожен елемент на вишитті має конкретне значення, оберігає людину від усіляких бід і нечистої сили, дарує добру долю та здоров’я.
Раніше вишивання було виключно жіночим заняттям. До початку ХХ сторіччя в Україні не було жодної дівчини чи жінки, яка б не вміла вишивати. Дівчинку з трирічного віку привчали до рукоділля. Від матері й бабусі вона засвоювала ті глибинні знання, які згодом передавала наступним поколінням. Традиційно перед початком роботи рукомесниця постилася, молилася й мила руки. Залежно від орнаменту, на оздоблення однієї сорочки затрачала від двох тижнів до трьох років.
Кожна дівчина обов’язково вишивала весільну сорочку своєму майбутньому чоловікові, яка одягалася один раз за все життя. Під час роботи юнка нашіптувала старовинне заклинання: «Якою білою є сорочка на тілі, таким і чоловік щоб до жінки був».
За віруваннями наших пращурів, вишиванка, що прилягає до тіла, – то провідник магічної сили, який оберігає власника від усього недоброго. Чоловікові-воїнові потрібен захист в області серця та сонячного сплетіння, тому вишивали захисні узори на манишці. У жіночих сорочках оздоблювали рукави, бо ж основна хатня робота припадала на руки та плечі. Сорочки для породіль пряли лише з конопель та льону. Вважалося, що ці рослини захищають майбутню матір та її ще не народжене дитя. Першу сорочку-льолю для дівчинки робили з рукавів маминої сорочки, а для хлопчика – з татової. У деяких регіонах на них ще вишивали непомітний червоний хрестик, який захищав дитину від негараздів, бід та всякої нечисті. Одяг для роботи був стриманий, практичний, оздоблений лаконічними візерунками. У піст убиралися в сорочки, вишиті білим, чорним, синім та коричневим. Святкові пишалися яскравим і багатим орнаментом. Знаний український поет Анатолій Матвійчук оспівав українську вишиванку так:
Нитки, неначе мрії кольорові,
Вплелися в долі біле полотно…
Вона – це символ віри і любові,
Що нам Господь вручив колись давно.
Вона пропахла вітром і грозою,
Вогнем і житнім хлібом на столі,
Солоним потом, згірклою сльозою
І кров’ ю українців на землі.
У цій сорочці – чистота крилата
І вічна мудрість пройдених доріг,
Вона міцніша за сталеві лати,
А в ній – наш нездоланний оберіг!
Наталія ГОЛОВЕЦЬКА
