Понад 40 років очолювала одну зі шкіл Тальнівщини: життєвий шлях від вчительки до керівника

У селі Лащова на Тальнівщині проживає шановане всіма вчительське подружжя Чепурних – Тетяна Іванівна і В’ячеслав Кирилович. Не одне покоління випустили вони зі шкільного гніздечка. Освітянській роботі – цікавій і складній, почесній та відповідальній – педагоги віддали чимало років свого життя.

А ще Тетяна Іванівна, людина мудра, порядна й надзвичайно відповідальна, понад 40 років очолювала Лащівську школу. За сумлінну працю має нагороди: Грамоти районного й обласного відділів освіти, нагрудний знак «За бездоганну працю», профспілкову премію «Засвіти вогонь учительського серця», але найвища для неї нагорода – пам’ять про її невсипущу працю, про внесок у кожну дитячу душу чогось доброго й людяного.

У ході нашої розмови Тетяна Чепурна пригадує все своє життя. Народилася в робітничій родині. Тато працював шофером, а мама – позмінно на хлібозаводі пекарем. Батьки зрання до смеркання були на роботі, тому Тетянка до шести років проживала з бабусею й дідусем у селі Павлівка Друга. Це була велика, гарна, працьовита родина! А яка дружна! Усім заправляла бабуся. До кого поїхати, кому допомогти вирішувала вона.

– У мене надзвичайно теплі й добрі спогади про ці роки. Коли батьки приїздили за мною, то я десь ховалася, бо не хотіла їхати додому, – лагідно усміхається жінка.

Навчалася Тетяна в Тальнівській середній школі №1, найдужче любила літературу, особливо поезію, декламувала вірші на всіляких конкурсах читців-декламаторів, шкільних лінійках та вечорах.

– Коли в 1972 році вступила до Київського національного університету імені Тараса Шевченка, безмежно зраділа, адже професія вчителя – моя дитяча мрія, – говорить вона. – Ще коли я навчалася в 6 класі, вчителі казали моїм батькам: «Бути Вашій Тані вчителем». Після закінчення вишу працювала Білашківській, Папужинській, Лісівській школах, Тальнівській восьмирічній №2. Діти завжди діти. Їх потрібно сприймати такими, як вони є, любити й поважати. Улюбленців у мене не було, а талановитим завжди допомагала, інколи щось прощала.

Учитель завжди трудиться понад норму, понад усі зарплати: то з учнем попрацювати додатково, то кабінет дооформити, у школі щось поновити, колегам допомогти. У 1979 році двадцятип’ятирічну вчительку призначили директоркою Лащівської восьмирічної школи. Тоді в ній навчалося 98 учнів. Колектив, який вона очолила, був понад середнього віку. Серед учителів – два колишніх директори й завуч. Згодом педколектив помолодшав.

– Ми практично всі були одного віку й дуже хотіли, щоб школа із звичайної, сільської, стала однією з кращих. Ми дуже старалися, і багато в чому наш заклад став першим у районі: побудували ігрові майданчики для дітей-шестирічок та дошкільнят, реорганізувалися в НВК, створили зимовий сад, у конкурсах і змаганнях «Моя школа – найкраща» теж були серед перших. А які квіти буяли навкруги неї! Одного року обсадили школу п’ятьомастами кущиками канн. То була неймовірна краса! А які в нас були пришкільні ділянки! Ми самі себе забезпечували овочами й фруктами, консервували, варили варення, закривали сік. Звичайно, усі ці успіхи – заслуга всього колективу, який завжди підтримував мене, допомагав і розумів, – розповідає Тетяна Іванівна. – З Любов’ю Андріївною Данилюк, яка довгий час була моїм заступником, планували початок кожного навчального року. Я вважаю, що школа – це друга сім’я, тому дитина не повинна відчувати, що перебуває не вдома. Проблемою нашої виховної роботи на той час було родинне виховання. Виховні заходи проводили разом з батьками, що давало можливість зблизити вчителів, дітей і батьків. За 40 років у нас не було жодного правопорушника. Мені завжди боліла моя школа. Повсякчас хотіла бачити її найкращою. Ми багато робили для цього. Багатство будь-якої школи – учителі й учні. У 2018 році їх було 25. На одній з нарад завідувач відділу освіти Володимир Синьогуб сказав: «Настане час – і школа буде боротися за кожного учня». Наш колектив це добре розумів.

Зараз я – щаслива дружина, мама й бабуся. Радію успіхам кожного учня. Серед них – лікарі, учителі, інженери, директори шкіл, підприємці. Маємо доктора педагогічних наук Босовську Мирославу Веліксівну. Хочу подякувати всім, хто був зі мною поруч ці 40 років і щиросердно побажати їм великого успіху на будь-якому шляху, міцного здоров’я і сил. Усім українцям – найшвидшої Перемоги у війні, миру та спокою. Хай кожна людина й кожна дитина живе в мирній, вільній, квітучій Україні.

Наталія ГОЛОВЕЦЬКА

Читайте також: 8-річній школярці Олександрі із Тального потрібна допомога на операцію