Вісті Черкащини Подружжя з Тальнівщини, які нещодавно відсвяткували золоте весілля, чекають на повернення з військової служби доньки і сина
Іщенко Сергій Петрович і Ніна Афанасіївна з Поташі на Тальнівщині 50 років проживають у шлюбі, якраз у січні далекого 1973 вони одружилися. Разом з посмішкою згадують той день, коли було багато снігу, як зустрічали гостей у рідному домі нареченого у Поташі та в батьківській хаті нареченої у Романівці, звідки родом жінка. Кажуть, що раніше було так заведено: і гостей багато, і святкування у кожного вдома окремо.
Вперше зустрілися, де й познайомилися Сергій Петрович та Ніна Афанасіївна у Мошурівській лікарні. Якось за станом здоров’я чоловік звернувся у медичний заклад і, каже, хто ж знав, що там знайде свою половинку. Тут дружина пропрацювала більше 30-ти років. А от Сергій Петрович змінив не одну професію. Розповідає, що робив водієм на тракторі й комбайні, згодом і токаром був. Своє сімейне життя вони побудували у Поташі, де й виростили доньку та сина.
Чоловік пригадує, як їхав до дружини у пологове, коли народилася донечка. Підвозив його до Тального один чоловік, який поцікавився, куди ж він їде. Сергій Петрович відповів, що до дружини з малям. Тоді водій здивовано запитав, а де ж квіти жінці. На під’їзді до міста вони зупинилися і нарвали великий букет. Пам’ятає, що Ніна Афанасіївна була неймовірно здивована, бо він раніше не робив їй таких подарунків. А от на запитання, який пам’ятний подарунок подарувала йому дружина, Сергій Петрович відповідає, що це їхні діти.
– Донька у нас військовий медик, пішла на цю службу давно, тому в АТО теж була, а син став військовим від початку повномасштабного вторгнення. І в нього, і в неї є свої сім’ї. Ми постійно радіємо онуками, їх у нас четверо, а тепер не можемо налюбуватися й правнуками, яких у нас теж поки що 4-ро. Саме наші діти і внуки роблять нас найщасливішими, – розповідають чоловік та жінка.
Дружина, зі спогадів Сергія Петровича, весь час була на роботі, тож йому повсякчас доводилося опікуватися дітьми. Ніна Афанасіївна переконує, що він був надійним чоловіком, вона знала, що справиться з усіма обов’язками. Каже, що навіть волосся доньці з легкістю міг заплести, а зробити якісь хатні справи, то й поготів. Так, чоловік підтверджує, що потрібно було підтримувати одного, щоб жити в злагоді. Та й зараз не нехтують цим правилом. Бо ж вік уже немолодий, тому раптом хтось захворіє, то завжди допомагатимуть і піклуватимуться один про одного.
Сергій Петрович каже, коли донька йшла на службу, то він попросив в неї, щоб вона взяла за правило кожного дня телефонувати до батьків, хоча б на хвилинку. То зазначає, що свого слова донька тримає, чому вони з жінкою дуже радіють, бо ж хвилюванням меж не буває. А от син телефонує рідко, та Сергій Петрович не засмучується, бо ж розуміє, що чоловікам це не в диво.
– Золоте весілля ми відсвяткували вдома. До нас прийшли рідні. Діти привезли святковий красивий торт. Ось так посиділи у рідному колі, згадали ті часи. Зараз дуже тяжко і тривожно. Ми найбільше чекаємо на Перемогу, з величезним терпінням чекаємо на повернення дітей і молимося за здоров’я всіх наших Захисників, – кажуть Іщенки.
Ольга МОСКАЛЕНКО
Читайте також: Солять сало, готують м’ясні страви, роблять салати і випічку: жителі одного із сіл Тальнівщини підтримують військових
