Вісті Черкащини 
Пісня на ринку – наче молитва: як громада Тальнівщини підтримує ЗСУ
Війна – не лише вибухи, окопи й смерть. Це – зламана тиша в домі, де колись звучав сміх. Порожнє крісло на кухні, що чекає, не здається. Не написані нашвидку листи, бо їх замінили коротке повідомлення в соцмережі чи телефонний дзвінок (на жаль, часто він мовчить самим болем). Це – щоденна боротьба за людяність, коли світ навколо тріщить, а душа намагається не розсипатися на уламки. У такі миті волонтерство – спосіб любити, коли обійняти неможливо. Це – молитва, яку промовляють руками, серцем, голосом.
У Тальному пісня, здається, звучить не зі сцени, а з глибини душі. На ринку, поряд з прилавкам, серед буденних слів, раз у місяць ллються пісні. Лікують небайдужі серця, тримають, не дають забути. Людмила Луняка, художня керівниця Тальнівського Центру культурних послуг, говорить про це просто, без пафосу. Бо коли громада збирає кошти, варить борщі, співає для воїнів – то не акція. Життя. Спосіб залишатися собою, не втратити людське обличчя, коли війна намагається стерти його. Кожна банка тушкованки, кожна гривня, кожен концерт не лише допомога. Навіть коли кулі свистять, коли серце стискається від тривоги, любов не мовчить.
Коли пісня звучить від серця
14 вересня, у неділю, на базарному майданчику Тального завершився цикл виступів на підтримку ЗСУ. Люди приходили, щоб віддати частинку себе. Хтось – гривнею, інші – сльозою, ті – мовчазною присутністю. Спершу виступав народний аматорський ансамбль української пісні «Яблуневий цвіт» Кривоколінського будинку культури.
Програму підготували Віктор Баранов – художній керівник та завідувач закладу Василь Довжук, який також був ведучим. Транспорт для артистів забезпечив підприємець Володимир Мовчан. Не заради слави, а тому, що не міг інакше. Бо коли війна, то кожен робить те, що може. Якщо не тримаєш зброю, не мовчи, а дій. Співай, обіймай, вір, допомагай копійкою. Це теж фронт. Концертну програму «Яблуневий цвіт» організував з любов’ю – і це відчувалося в кожному акорді.
Серед слухачів – жінка, яка стояла трохи осторонь, біля прилавків з овочами й фруктами. У руці – яблуко, червоне, стигле, з невеликою плямкою на боці. Не їла, не клала в сумку – лише тримала. Чоловік на фронті з лютого 2022-го. Щонеділі вона купує яблука. Одне – обов’язково для нього. Залишається на тарілці, як знак, як чекання. Коли кривоколінці заспівали, жінка притиснула плід до грудей. Її пальці тремтіли, але не від холоду. Вона слухала не пісню , а себе. Ту, яку війна зробила іншою. Після виступу підійшла до скриньки для донатів. Поклала купюру, не дивлячись на номінал. Після виступу вона підійшла до скриньки для донатів. Купюра лягла легко, як думка: «Нехай там буде трохи тепліше. Нехай він знає, що я тут. Що я тримаюся».
Вишнопільські голоси: щирість без прикрас
Опісля на імпровізовану сцену вийшли учасники художньої самодіяльності з Вишнополя. Їхній виступ – теж очікуване свято, якого не треба оголошувати гучно. Люди знали: буде щиро. Солістка Наталія Петренко – домогосподарка без професійної освіти, але з даром, що не купиш і не навчишся. Її голос зачаровував, стискав серце, змушував згадати найдорожче. До солістки приєднався Ян Мицик, художній керівник Вишнопільського будинку культури. Спочатку – кілька пісень самостійно, потім – дует з Наталією. Їхні голоси перепліталися, як долі, як надії, як молитви. Люди слухали з трепетом.
Завдяки цим виступам було зібрано 11 тисяч гривень – сума, що стала доказом: пісня здатна творити добро. «Щиро дякую пані Ользі Плахотнюк за постійну підтримку, – підсумовує Людмила Луняка. – Завдяки їй ми щомісяця маємо змогу облаштовувати сцену просто неба, де звучить наша пісня для захисників. Її небайдужість – той тил, що тримає нас усіх».
Наталія ГОЛОВЕЦЬКА
