Підприємства з переробки сировини дадуть можливість відродити села Тальнівщини
–Два роки ми з дружиною вирощуємо малину на продаж. Живемо у селі, де можливості, як такої, заробити гроші та прогодувати родину не маємо. Єдине, що приносить хоч якісь заробітки – це те, що маємо з городу. Але проблема в тому, що збувати овочі та фрукти не так то й легко. Минулого року малину возив здавати у Київську область на підприємство, що займається заморозкою фруктів. Жінка з дітьми допомагала вибирати ягоди, фасувати їх у відповідну тару, вантажити у найнятий мікроавтобус та виряджати мене до столиці разом з хлопцями із сусідніх сіл, які теж везли малину на продаж. На пальне витрачали величезні кошти, вистоювали черги з ранку до ночі, потім за невеликою ціною віддавали свої врожаї. Потім приїжджав, роздавав борги, купляв дітям одяг, солодощі і знову усі разом приступали до роботи. Згодом збут у Київській області накрився – підприємці давали дуже низьку ціну за ягоду. Тому вирішили самі її продавати на місцевому ринку. Ціну просили невелику, бо розуміли, що попит – не дуже. Донька навіть плакала, адже бачила: те, що вона своїми рученятами вибирала цілий день, може некупленим пропасти і згинити, – із жалем розповідає Олександр Іванович з Тальнівського району. Кілька тижнів тому зустрічались з ним на місцевому ринку. Звернула увагу на вироблені, жилаві руки чоловіка, які видно, що постійно працюють на землі. Біля нього була дівчинка років 9-ти, одягнена у поношену сукенку на виріст. Дитина допомагала таткові продавати малину, яку минулої доби власноруч вибирала на городі, щоб заробити собі кошти на омріяну іграшку та похід у дитячий розважальний центр. Про те, що дитина постійно трудиться, свідчать її руки – у дрібних подряпинах від малинових кущів.
Ця сільська родина – не єдина на Тальнівщині, яка намагається вижити за рахунок врожаїв городини та фруктів, які вирощує у власному подвірʼї. Проблема у тому, що збувати це все тут на місці у районі – нікуди, звісно, окрім місцевого ринку, де заробітки невеликі!
Наші багаті чорноземи родять все: від пшениці з ячменем до сої та ріпаку, від полуниці до малини й ожини, від картоплі з морквою до столового горошку і квасолі. Щедрими плодами наділяє земля щороку яблуні та груші, сливи, абрикоси, вишні, черешні. Непогано було б мати переробні підприємства для цієї всієї продукції. Звісно, це ж і створення нових робочих місць, і допомога селянам, їх мотивація. А як наслідок – наповнення бюджету, зменшення міграції сільського населення, покращення добробуту людей.
Маємо гарний приклад у сусідньому Звенигородському районі, село Водяники: тут працює потужне підприємство із заморозки фруктів та ягід. Подібний завод є і у Смілі. Навіть у нашому районі функціонує Мошурівський концервний завод, який займається переробкою овочів та фруктів. До того ж, на Тальнівщині абсолютно все є для того, аби вирощувати, переробляти те, що вирощуємо на городах та у садках. Живий приклад тому – фермери Маленки з Шаулихи, які мають величезні насадження ягід та фруктів в районі: тільки малини вирощують тонн 20. Або підприємець Олег Назаренко, який виготовляє соняшникову олію «Трипільський Скарб». Позитивним прикладом переробки яблук може поділитися Олександр Гриценко з Мошурова. Чоловік має яблуневі садки та вже не один рік зарекомендував себе як місцевий постачальник соку та вина під власним брендом «Мошурівська соната». Місцеві селяни вирощують на власних городах малину, ожину, лохину. Такі мілкі виробники, які самостійно створюють робочі місця для себе й односельців, є чи не в кожному селі району. Тільки уявіть, щоб у Тальнівському районі зафункціонувало підприємство з переробки сировини, куди б селяни могли здати все, що вирощують на городі. Це все реально!
–У районі ми можемо переробляти все: від часнику до картоплі, від абрикоси до винограду, від молока до сметани та масла. 10 років тому ми з товаришем організували у Зеленькові заготівельний магазин, куди люди здавали ягоди та городину. Потім везли все на збут у сусідні області. Селяни мали тоді непоганий дохід. Діти влітку здавали вишні і заробляли собі на одяг, іграшки та солодощі. Було б у нас підприємство з переробки та заготівлі, село б зажило. Наприклад, старенька пенсіонерка виростила в себе на городі врожай огірків та помідорів, приїхала б до неї машина із заводу, забрала б з дому овочі, розрахувалась з нею. Жінці це велика допомога, адже пенсія самі знаєте яка, – говорить Анатолій Кравчук, колишній голова Тальнівської райради, ветеран сільськогосподарської галузі. З ним зустрічаємось у Зеленькові. Чоловік із власного досвіду розповідає, що саме збір, переробку овочів та фруктів на Тальнівщині, при великому бажанні, можна і треба організувати. Згадує колишній консервний завод у Легедзиному, де навіть приміщення збереглося, яке можна було б відродити.
Такої ж думки підприємець Володимир Мовчан, засновник заводу з переробки зерна «Мовер Міл» у Кривих Колінах:
Люди, які вирощують на своєму городі овочі та фрукти, мають бути впевнені, що їм є куди збувати потім сировину і отримувати за це кошти. Тому у селі необхідно зробити підприємство з переробки. Крім цього, це робочі місця, податки, розвиток громади. Тоді ж повернуться наші закордоні заробітчани, – каже підприємець.
На Тальнівщині є люди, родючі чорноземи, з яких маємо добрі врожаї. Є місцеві підприємці, сільгоспвиробники, які зможуть організувати потужне підприємство з переробки фруктів та овочів, молочної продукції та мʼясної. Місцеві виробники повністю забезпечуватимуть школи та садочки, магазини та ринки продукцією власного виробництва за розумною ціною. Ми маємо переробляти та споживати своє, а не купувати черешні, сливи з Єгипту, часник з Індонезії, коли довкола повно свого – тальнівського. От тоді матимемо на місці і робочі місця, і розвиток Тальнівської громади та сіл, які до неї увійдуть.
Анна ДРАГУН