Пенсіонерка з Тального має понад 60-річний стаж у риболовлі

Рибальство – одне з найдавніших занять людства. З 1995 року в Україні в другу неділю липня офіційно відзначається День рибалки. Напередодні цього багатьма улюбленого свята ми поспілкувалися з Катериною Паламарчук – рибалкою з більш ніж 60-річним стажем. Вона розповіла про секрети вдалого полювання й про історію власного захоплення.

За словами жінки, їй подобається насолоджуватися природою, бачити схід сонця, навчати онуків дбайливо поводитися з птахами, рибами, рослинами, тваринами. А особливо – з лебедями. Ці пишні й дуже довірливі птахи оселилися на Гірському Тікичі, людей майже не бояться й підпливають близько до берега.

Народилася Катерина Паламарчук на благословенній Чигиринщині, у селі Боровиця, розташованому на березі Кременчуцького водосховища. Уперше на риболовлю дівчинку взяв із собою батько. Вона тоді ще й до школи не ходила. Тато з ліщини зробив їй скромну вудочку, з голки – гачок, з кори вирізав поплавок, за волосінь узяв звичайну нитку. Відтоді багато чого змінилося. На прилавках спеціалізованих магазинів з’явилося багато рибальського начиння: сучасні вудки, величезний вибір гачків та поплавків тощо. Катруся виросла, і дитяча захопленість риболовлею якось призабулася, стала менш значущою.

Однак мудра Доля судила по-своєму, поєднавши її чоловіком – затятим рибалкою. Коли в 1975 році Паламарчуки переїхали до Тального, то обоє по-справжньому захопилися цією справою. Рибалили цілий рік. Особливу принадність для Катерини Іванівни має зимове рибальство. Цей особливий вид активного відпочинку надзвичайно захопливий і зовсім не схожий на літній. «Не кожен чоловік у 14-16 градусів морозу вийде на лід, а що вже казати про жінку, – міркує рибалка. – Ставлюся до риболовлі як до спокою, розради й відпочинку. Як би ці слова пишномовно не звучали, але для мене це заняття – то єднання з природою. Вона захоплює й ніколи не образить. Як бачите, іду на річку не лише наловити риби й піти додому. Жодних секретів вдалої риболовлі не маю. Головне – закинути вудочку й вірити, що ти щось таки зловиш. Коли ні, то невелика біда. Буває, піймаю карасика, а він такий маленький на долоні лежить! То й відпущу його у воду: пливи. Рибалячи, милуюся довкіллям. Яке воно мальовниче!»

Пані Катерина каже, що не любить рибалити у ставках, а надає перевагу стрімкій річковій воді, «бо в ній риба смачніша. Клюнула – і це вже радість. Я ж ловлю вудочкою, а не сіткою».

На думку нашої героїні, у рибальстві з’явилося багато проблем. Браконьєрство, через яке бідніють ріки. Забруднення вод, у яких гине усе живе. Стихійні звалища, схожі на виразки на тілі української землі.

«Болить моя душа, коли бачу, що береги Гірського Тікича поволі стають смітником. Люди, схаменіться! Що ви робите? Усвідомте, що після нас мають жити діти й онуки та з руїн піднімати нашу країну. Збережімо природу!» – каже, прощаючись, Катерина Іванівна Паламарчук.

Наталія ГОЛОВЕЦЬКА

Читайте також: Депутатська більшість проти реорганізації дитячих садочків Тального

Читайте нас також в Telegram!