Одну із шкіл на Тальнівщині очолює директор з душею хлібороба

Як став директором рідної школи та чи не шкодує про свій вибір, повідав нашому виданню 43-річний директор Глибочківського НВК, що на Тальнівщині, Віталій Дробина.
– Це досить цікава історія. Коли я закінчив у 1993 році 9 класів цієї школи, вирішив – піду навчатися на вчителя, – розповідає Віталій Михайлович, – бо мої старші брат із сестрою закінчили Корсунь-Шевченківське педагогічне училище і вже працювали: сестра вчителем, а брат – навчальним майстром в Уманському пед­університеті. Про свій вибір я сказав батькам, а вони в мене колгоспники, почали відмовляти, тому що брат із сестрою та той час не отримували заробітної плати по пів року. А колгоспи ще були на плаву. Тому й прийняли спільне рішення – я пішов навчатися на агронома. Але за 4 роки навчання в Тальянківському тоді ще радгоспі-технікумі ситуація в державі змінилася і бюджетникам почали вчасно виплачували заробітну плату, а в колгоспі – справи пішли гірше, м’яко кажучи. Моє бажання стати вчителем нікуди не зникло і я вступив в Уманський педагогічний університет. Провчився 3 роки на стаціонарі. Потім перевівся на індивідуальний план навчання і пішов на роботу, до речі, агрономом у приватну фірму.
Отакий от вчитель фізики, математики та інформатики, з агрономічними знаннями. Закінчивши навчатися в університеті, повернувся в рідне село, у місті не хотів залишатися. Квартира у багатоповерхівці – то не моє. Переїхали із дружиною в село, в пустуючий на той час будинок, моїх дідуся і бабусі.


Вчитель тоді переміг агронома і Віталій Михайлович почав працювати спершу у Тальнівській приватній школі вчителем математики та інформатики. А через 2 роки запропонували очолити рідну школу. Тоді йому було лише 26 і мав всього 2 роки педагогічного стажу. Завзятому хлопцеві із Глибочка повірили – і Дробина став наймолодшим директором в районі.
«Очолити школу, де 90% це твої вчителі, – було на той момент трохи страшно, це була ще і велика відповідальність, бо необхідно було і відновлювати матеріально-технічну базу, яка на той момент застаріла і не поновлювалася через досить таки складну ситуацію в державі. Розумієте, коли заходиш в їдальню, а підлога наскільки гнила, що табуретка, коли на неї сідає дитина, провалюється, і та переливає на себе гарячий борщ», – згадує Дробина перші роки свого директорства.
Розповідає, як з миру по нитці почали робити ремонти, як і самому доводилося братися за лопату – не цурався ніякої роботи. Пригадує, як у перші ж літні канікули удвох із завгоспом зірвали гнилу підлогу в шкільній їдальні, потім зробили цементну стяжку та постелили лінолеум. Грошей не вистачало, а хотілося, щоб діти навчалися в хороших умовах, тому звертався до місцевих фермерів, які й самі ще твердо не стояли на ногах. «Тоді зробив для себе аналіз успішних випускників Глибочківської школи і звертався до них за фінансовою допомогою. Це і Постоловський Володимир Володимирович, директор гірничозбагачувального комбінату м. Покров, і Загородній Володимир Васильович, директор Ватутінського хлібокомбінату, і підприємець з Черкас Каленчук Анатолій Полікарпович. Одним словом, викручувався, як міг», – ділиться Дробина. Як наслідок, у 2007 р. зробили в приміщенні школи актову залу, в якій у 2008 р. проводили виїзну колегію відділу освіти, у 2009 році, коли районний відділ освіти почав забезпечувати міські школи інтерактивними дошками, у Глибочківській школі вона вже була. Ніколи осторонь проблем школи не стояла і сільська рада на чолі з Мельником Василем Григоровичем.


Нині школа повністю комп’ютеризована, територія покрита Wi-Fi зоною, хороший широкосмуговий інтернет, у кожному класі НУШ – проектор. Створені хороші умови, аби діти змогли набувати компетентностей. Учні школи демонструють гарні результати у різноманітних конкурсах. Мають перемоги і призові місця на рівні району та області. У 2019 робота вихованця гуртка декоративно-ужиткового мистецтва зайняла І місце у Всеукраїнському конкурсі «Космічні фантазії». У цьому, на думку директора, велика заслуга педагогічного колективу, який підібрався напрочуд добросовісний та професійний.
Та процес міграції і занепаду сільських територій, на жаль, не під силу зупинити директору сільської школи. Тому й у Глибочківському НВК, замість очікуваних 50, за парти 1 вересня цього року сіло лише 38 дітей.
– Чим буде займатися, якщо не вчителюватиме? – запитала у директора.
– Життя внесе свої корективи. Є така приказка «була б шия, ярмо знайдеться», можливо, і сільським господарством доведеться займатися, адже з діда-прадіда я гречкосій, хлібороб, – каже Дробина.
Свій рід Віталій Михайлович знає до 4-го коліна. На обійсті свого прадіда, де він зараз проживає, стоїть ще прадідова хата (початку ХХ століття), її бережуть як сімейну реліквію. Ту хату дружина Віталія Михайловича (теж вчителька фізики-математики – авт.) розмалювала петриківським розписом, і тепер то справжня окраса подвір’я.
У дворі у цю пору дозрівають червонобокі яблука та груші, наливається соком виноград.
– Напевне, садівництво – ваше хобі? – запитую у Віталія Михайловича.
– Та ні, так заведено у селі – біля хати сад.

Ліна ЯЛОВСЬКА

19.09.2021 10:20
Переглядів: 1696
Коментарiв нема

Залишити відповідь

Щоб залишити коментар або відгук під цією публікацією, увійдіть або зареєструйтеся.