Не забуваймо, люди, їх: пам’яті Героя Максима Дяченка з Тальнівщини

► Небесний легіон Тальнівщини

Ваші сльози, матусю,

зітру свіжим подихом вітру.

Ваше серце зігрію

цілунком промінчика з неба.

Співом птаха звершу

на світанку благальну

молитву,

Аби ви не ридали,

рідненька.

Не треба. Не треба.

Євгенія Комісарук

Минулого року в Тальному попрощалися з полеглим Героєм, командиром 1 механізованого взводу 1 механізованої роти механізованого батальйону, старшим лейтенантом Дяченком Максимом Володимировичем. Він загинув 11 січня 2023 року під час виконання бойового обов’язку в районі міста Бахмут на Донеччині.

Два тижні чекали на свого захисника в рідному містечку. 25 січня він востаннє повернувся туди, де промайнули його дитинство, юність та молодість, де з фронтових доріг чекала його матуся Аделя Францівна, де живуть його вірні друзі. Провести Героя в останню дорогу прийшло чимало людей. Шануючи його, стали навколішки й здійняли ввись державні прапори. Занурені в тяжкі роздуми, несли домовину Максимові побратими. Можливо, ще недавно й сам старший лейтенант так само супроводжував своїх друзів до місця їх останнього спочинку.

Під час прощання розкотився сигнал повітряної тривоги, пройнявши всіх до мурах. А вдалечінь уже вкотре трагедійно «Пливе кача».

На кладовищі рідні востаннє припали до Максима, цілували холодне чоло й навіки занімілі вуста. Не стримав почуттів священник римо-католицького костелу святої Анни, низько вклонився чолом до труни. Матуся над синочком звела руки до неба й у розпуці питала Господа, навіщо забрав у неї дитиночку, чому не вберіг від смерті тисячі інших українських синів! Лементіло від болю неньчине зранене серце, розсипалося дрібними друзками поміж розкидані навкруг квіти. Домовина повільно опустилася у світ мертвих, а разом з нею в мерзлу землю – частинка маминої душі.

Сьогодні, 11 січня, минає рік, як до Небесного Воїнства приєднався Максим Володимирович Дяченко. Згадаймо його, низько вклонімося світлій пам’яті, подякуймо, що своїм життям захищав наші.

Звитяжець народився 1 березня 1972 року в місті Одеса в родині моряка. Невдовзі родина Дяченків переїхала до Тального, на малу батьківщину матусі, Аделі Францівни. Максим зі срібною медаллю закінчив Тальнівську середню школу №2. Під час навчання виборював призові місця на олімпіадах з фізики та математики. 1998 року здобув вищу освіту в Одеському політехнічному університеті за спеціальністю «Економічна кібернетика». Свого часу Максим Володимирович викладав інформатику в Тальнівському будівельно-економічному коледжі. Його – добру, справедливу та мудру людину – поважали і колеги, і студенти.

Згодом Максим Дяченко переїхав до міста Ніжин, де очолив кафедру інформатики в місцевому аграрному університеті. Потім займався підприємницькою діяльністю. Під час Революції Гідності чоловік – активний учасник усіх подій на головному Майдані країни.

З початком повномасштабної війни 50-річного Максима Дяченка призвали на військову службу за мобілізацією. Спочатку він проходив службу в Тальнівському військкоматі. У березні Воїна перевели в один з підрозділів ППО. Там у військовій частині він служив командиром зенітно-ракетного артилерійського взводу. Максим Володимирович воював під Новгород-Сіверським, Ізюмом, Бахмутом. Побратими кажуть, що їх командир  з перших днів війни зарекомендував себе як цілеспрямована особистість та справжній лідер! Радів, що піде у відпустку, але не склалося. Невдовзі старшого лейтенанта Дяченка командування перевело на Донецький напрямок, де він і загинув. Зі слів побратима, Максим щось відчував перед останнім бойовим завданням, тому що довго сидів і розглядав фото своєї доньки Насті.

Редакція газети «Новий Дзвін» висловлює щирі співчуття мамі Аделі Францівні, донечкам Насті й Іринці, братові Богданові й усім-усім, кому пече у грудях за полеглого Героя, чиє ім’я навіки вписане в історію боротьби України за правду і волю!

Наталія ГОЛОВЕЦЬКА

Читайте також: Повернули плащаниці та обігрівач: московський патріархат зі скандалом і грабунком покинув церкву у Вишнополі