«Найтяжчими були перші місяці вторгнення», – згадує дружина військового із Тальнівщини

Війна завдала і продовжує завдавати непоправних втрат нашій країні. Проте українці навіть у такі темні часи шукають промінчики світла і наповнюють себе та інших справжнім почуттям – коханням. Багато пар під час війни узаконюють свої стосунки, йдучи до шлюбу. Побралися під час повномасштабного вторгнення і Мирослава та Владислав Козубовські.

Мирослава – родом із села Заліського на Тальнівщині. Дівчина розповідає, що 24 лютого 2022 року спіткало її вдома, а її коханого – на строковій службі, яку він проходив ще із 2021 року. Одружитися пара планувала і раніше, однак завжди щось ставало на перепоні. Тож на власне весілля, яке відбулося 2 грудня минулого року, чоловік вже прийшов із фронту. Шлюб закохані взяли одним днем. Святкували, як зазначила Мирослава, лише вдвох.

Разом пара уже 5 років, ювілей святкували нещодавно, 18 жовтня. Познайомилися Владислав та Мирослава у Ватутіному, де дівчина навчалася на повара в місцевому училищі. Майже одразу вони зрозуміли, що закохані один в одного та почали зустрічатися. Коли у 2021 році Владислава призвали на строкову службу, відносинам пари довелося проходити випробування відстанню. Тоді обом було нелегко, адже звикли завжди бути разом та долати пліч-о-пліч усі труднощі.

Нині чоловік підписав контракт та служить в протиповітряній обороні. Але найтяжчими, згадує Мирослава, були саме перші місяці вторгнення. Тоді Владислав був у самому пеклі – Бучі, Київської області.

– Спочатку він не виходив на зв’язок, а потім писав лише короткі повідомлення. Ми не могли нормально спілкуватися, я не знала, що із ним відбувається, було дуже страшно – говорить Козубовська.

Потім Владислав кілька місяців був у Сумській області та в Чернігівській. Згодом чоловік підписав контракт на службу у протиповітряній обороні Львівської області. Дружина поїхала слідом за коханим.

– 8 березня цього року я дізналася, що вагітна. Ми з чоловіком чекаємо на донечку. Бачу я його, звісно, не так часто, як того б хотілося, адже служба є служба. Та я все одно дуже рада, що він хоча б поряд і підтримує мене, – каже Мирослава.

Тая КАЯФЮК