Нацгвардієць з Тальнівщини підготував для дружини неочікуваний сюрприз

– Я до останнього стримувала свої емоції, коли проводжала чоловіка на службу. А вже коли їхав, розплакалася, не відпускала, – пригадує жителька Здобутку Валя С. той день, як майже три місяці тому він пішов добровольцем на фронт. До цього моменту подружжя не розлучалося так надовго – максимум на тиждень-два, адже Іван раніше їздив на роботу до Києва.
– Коли чоловік працював у столиці, я вже звикла, що вдома треба з усім справлятися самій. А тому зараз не так тяжко, – розповідає Валя. – Дуже батьки допомагають, і його, і мої. Не знаю, що б робила без них. Добре, що вони беруть час від часу до себе дітей і я можу в цей час попідтягувати роботу вдома: закрутити на зиму ту ж консервацію.
Окрім домашніх клопотів, жінка встигає і на роботу збігати. Вона – відмінна манікюрниця, тож клієнтів у неї завжди вистачає. Так було і того дня, коли чоловік зробив їй сюрприз, який вже точно пам’ятатиме все життя.
– До цього він казав мені, що мають відпустити додому, але не повідомляв, коли. В цей день я була на роботі, – пригадує, ледь стримуючи сльози, жінка. – Задзвонив телефон. Ваня запитав, як мої справи. Відповіла, що все добре. Було чути, що кудись поспішав. Пояснив, що треба терміново повернутися на пост. Через дві години він знов зателефонував, запитав, чи я й досі на роботі. Сказала, що скоро буду добиратися додому. Сіла у крісло, клацаю в телефоні. Раптом він заходить, з букетом троянд, у формі. Найперше, що змогла сказати,: «Ти що, серйозно?». Потім розплакалася. Плакали й дівчата. Це був справжній сюрприз. Потім ми поїхали за дітьми, далі – додому, зустрічали гостей. Ці 2 дні ми не розлучалися і на секунду: ходили за ручки, обіймалися, цілувалися – так скучили. Цей час пролетів так швидко, чого не скажеш про місяці очікування! – каже Валя.
Вона знову відпустила його на службу, теж не без сліз. Знає, що він прийняв хоч і болюче для них обох, для їхніх дітей, однак правильне рішення – захищати країну. Щодня вони телефонують один одному. І щораз, як розповідає Валя, їхня коротка розмова закінчується словами «Люблю, цілую».
І це лише одна із щемливих історій. А скільки таких на Тальнівщині! Скільки жінок чекають на своїх рідних, вимолюють у Бога, щоб бодай почути в телефоні «Я живий, все добре», мріють, аби обійняти міцно-міцно і більше ніколи не відпускати від себе. Дай, Боже, щоб ця мить настала якнайшвидше, щоб наші захисники повернулися додому живими та з Перемогою!

Ольга ОСІЯНЕНКО

Читайте також: Е-рецепт на антибіотики: що це означає для тальнівчан?

Читайте нас також в Telegram!