Вісті Черкащини На Тальнівщині все більше людей плетуть сітки: від школярів до пенсіонерів
Пригадуєте, як згуртувалися українці з перших днів війни? Насправді, єдність та спільна праця – природня для української нації. Так було на початку повномасштабної війни, коли ми відчули реальну небезпеку та загрозу життю і всі дружно взялися допомагати військовим. У кожному без винятку селі об’єднані спільною метою люди взялися закривати тушонки й каші, плести маскувальні сітки, пекти пироги та варити вареники, виготовляти протитанкові їжаки – все, аби допомогти нашим захисникам зупинити ворога.
З 25 лютого почали плести маскувальні сітки і працівники Тальнівського будинку культури на Черкащині. За цей час сплели близько 600 погонних метрів, а квадратних – ще більше. Методист Тетяна Мазур розповідає: «Сітки нам приносять місцеві рибаки. А коли маємо замовлення на 6-метрову, широку, сітку, то самі гачком доплітаємо. За цей час навчилися і гачком плести. Неважко зовсім, було б бажання».
В перші тижні та місяці війни у фойє будинку культури, а подекуди й по селах, був справжній аншлаг – місцеві цілими родинами долучалися до плетіння сіток. Одні приносили тканину, інші несли рибацькі сітки, хтось, як бармени з кав’ярні «Світ кави», – гроші на похід до секонду за вживаним одягом.
Згодом, коли у Тальнівську громаду приїхало багато людей з південних та східних областей, поволі почали включатися й вони, готові працювати разом. «Є в нас Лєна, вона з першого дня ходить до нас, як на роботу. Також харків’яни – Анатолій зі своїми доньками та зятем, Людмила Григорівна і її дві доньки, вони переселенці з Бахмута, молода родина з Херсона, люди з Краматорська, Миколаєва», – перераховує Тетяна Мазур активістів.
Та рук все ж не вистачає, щоразу волонтери мають багато замовлень на сітки різного розміру.
Чи то люди втомилися, чи почали звикати до війни, втрачаючи пильність, займаючись повсякденними справами і забуваючи про те, як важливо ЗСУ мати надійний тил. Адже хлопці на передовій тримають оборону без вихідних, повноцінного сну та відпочинку.
Але спад відчули не лише в місті, а й в селах, де зазвичай збиралося плести сітки до 60 осіб, то зараз залишилися найактивніші, найсвідоміші. Їх десяток та ходять щодня – трудитися для Перемоги.
– Хоч краплиночка моя, хоч трошки, та я теж чимось зможу допомогти нашим воякам, – каже Валентина Мельник з Кобринової Греблі, яка, лиш тільки випаде вільна хвилина (жінка працює поштаркою), йде плести сітки.
– Дуже хочу допомагати. Посилала гроші, носила повидло, а тоді побачила в групі, що запрошують плести сітки. Прийшла. Плести не можу, бо стояти мені тяжко, то я ріжу смужки. Тепер у мене є робота, – розповідає пенсіонерка з Тального пані Надія, перетворюючи барвисту жіночу блузку з блискучими запонками на стрічки й клаптики. – Знаєте, мені й на душі стало легше, що я теж причетна, що допомагаю нашим хлопчикам-захисникам – нарізані мною стрічки вплетуть у сітки, які зроблять непомітними їхні автівки, танки, БТРи, місця розміщення. І вони обов’язково повернуться додому живими, і з Перемогою!– переконана жінка.
Військові, що отримали сітки, безмежно вдячні землякам за неоціненну допомогу:
– Врятувати людей і техніку не можна без якісного маскування позицій. Нам потрібні кілометри й кілометри сіток. І без сіток, зроблених вашими руками, нам не було б чим приховувати від ворогів техніку, озброєння, споруди. А це наші життя, – каже командир однієї з військових частин.
Тому, дорогі земляки, не час розслаблятися, треба згуртуватися, зібрати волю в кулак і допомогти нашим захисникам, адже ми всі так прагнемо Перемоги.
У Кривих Колінах, наприклад, до плетіння сіток залучили молодь. Щовечора у селі збирається багато підлітків: не лише місцевих, а із сусідніх сіл та навіть міста. Аби спрямувати їхню енергію на внесок до Перемоги. Адміністраторка Алла Півторак запропонувала плести маскувальні сітки. Юнаки та дівчата сприйняли ідею «на ура». І вже в суботу та неділю, потративши всього-на-всього кілька годин, діти зуміли сплести більше 10 квадратних метрів сітки. Керував процесом завклуб Василь Довжук. Нині залишилося сітку пофарбувати і поїде вона у 120-у бригаду, де на неї вже чекають наші мужні янголи-охоронці та шлють слова подяки кривоколінським хлопцям та дівчатам.
Ліна ЯЛОВСЬКА
Читайте також: На позашляховик для військового з Тального не вистачає 54 тис. гривень
