На Тальнівщині – комуністична ікона, а в рідному селі – ніщо

В історії радянської України Федір Дубковецький та Макар Посмітний (організатор колгоспного виробництва в УРСР, голова колгоспу у Березівському районі Одеської області), показані в історії як ініціатори колгоспного руху в Україні. При цьому замовчуються причини «колективізації», Голодомору, кількість жертв, яких зазнав український народ.
Біографія Ф. Дубковецького надавалась з його слів, не вивчалась за місцем народження, з документів періоду громадянської війни 1918-1920 років.
Біографами Ф. Дубковецького виступали працівник Тальнівського райкому партії Михайло Діхтяренко (працював інструктором райкому партії КПУ, а пізніше заввіділом соціального захисту райвиконкому) та член КПРС, кореспондент «Черкаської правди», а пізніше районної газети «Колос» Андрій Поліщук (висував свою кандидатуру на посаду першого секретаря Тальнівського РК КПУ, закінчив вищу партійну школу), невдовзі звільнений з цієї посади за аморальну поведінку.
Життєвий шлях Ф. Дубковецького висвітлювався відповідно партійної ідеології того часу. При ознайомленні з його біографією виникає ряд питань.
Чому пам’ятник Дубковецькому збудований у місті Тальне? У відповідності з постановою ЦК КПРС, він повинен бути встановлений за місцем його народження – в селі Зарожани Хотинського району Чернівецької області.
Чому чоловік призовного віку (в 1941 йому було 47 років) не був призваний в діючу армію? Чому в селі Здобуток Жовтня під час ліквідації музею Дубковецького жителі села, які повинні були б берегти пам’ять про Ф. Дубковецького, не стали на його захист і байдуже спостерігали за ліквідацією музею?
А. Поліщук стверджує, що Ф. Дубковецький народився в бідняцькій бессарабській сім’ї, брав участь у Хотинському повстанні 1919 року проти румунських окупантів і, будучи в душі переконаним більшовиком, вступив у бригаду Котовського.
У листопаді 2021 року краєзнавці з Черкащини зацікавились історичною постаттю Ф. Дубковецького, пам’ятник якому, підлягає, згідно закону про декомунізацію, демонтажу. Вони не полінувалися і поїхали у рідне село Дубковецького – Зарожани. Там зустрілися та розмовляли з багатьма жителями села. Дослідників зацікавило те, чому пам’ятник двічі герою соцпраці встановлений у Тальному, а не в рідному селі.

Двір Дубковецьких займав більшу половину вулиці

Буковинський краєзнавець Іван Бессараб, з яким співпрацювали черкаські краєзнавці, розповів, що Дубковецький та його біограф А. Поліщук ввели людей в оману. Адже корінна жителька села Зарожан Ганна Солодка (86 років), донька троюрідної сестри Ф. Дубковецького розповіла краєзнавцям, що родина Дубковецьких була однією з трьох найбагатших сімей села Зарожани. Господарський двір Дубковецьких займав майже 2 га, включаючи прилеглий до річки берег. За словами Солодкої, територія двору простягалась майже на пів вулиці, а поля, які були у їхньому володінні, знаходилися за селом. Зі спогадів пані Ганни, двір Дубковецького був огороджений височезним добротним парканом та високими ворітьми. Солодка стверджує, що за їхніми звичаями, чим багатші люди, тим більші і кращі у них були ворота. У подвір’ї Дубковецьких, крім будинку, знаходились величезні комори для зерна та інші господарські споруди. Зі злів Ганни Солодкої, з приходом радянської влади майно Дубковецьких було конфісковано, передано в місцевий колгосп, а родину вислано в Сибір.
У Хотинському краєзнавчому музеї немає документів, які б підтверджували участь Дубковецького у Хотинському повстанні, і взагалі, відсутні будь-які матеріали про нього.
Колишня сільська голова Зарожан Лідія Григорівна Тирон, яка з 2006 року очолювала сільську раду, повідомила черкаським дослідникам, що Дубковецький в рідне село ніколи не приїжджав, допомоги не надавав, звернення від земляків – ігнорував. У рідних Зарожанах Дубковецький не побудував анічогісінько: ні школи, ні садочка, ні парку.
У шкільному музеї є про нього буклет як про героя соцпраці та голову колгоспу на Тальнівщині, який надав школі тодішній Хотинський РК КПУ.
Жителька Зарожан Неоніла Петрівна Стругак (колишня голова профкому цукрозаводу 2006-2007 року, депутатка районної ради) розповіла, що в селі про Дубковецького ніхто нічого не знає. На районному рівні його прізвище ніколи навіть не згадувалось.
Ф. Дубковецький завжди наголошував, що особисто знав Григорія Котовського – до речі, кримінального злочинця та вбивцю. Навіть російська історія не замовчує, що до громадянської війни Котовський займався грабунком на території Бессарабії та Одещини, тому виникає наступне запитання: а звідки й чому Котовський добре знав Дубковецького? На етапі формування своєї військової частини в складі Червоної армії він включив до її складу свою кримінальну братву і серед них, виявляється, був Дубковецький!
Більша частина засновників комуни «Вулик і бджола» в 1922 році не була жителями Тального, їхні біографії не вивчалися. Комуна отримала землю з державного фонду, також їм передали колишню панську економію «Гречкове».
Знову ж таки, А. Поліщук замовчує питання, якою ціною далася Тальнівщині колективізація, скільки тисяч сімей було розкуркулено, вислано в Сибір.
Коли в 1945 році Дубковецький повернувся в Тальне з евакуації із Саратовської області, він відразу був призначений головою райвиконкому.
Як таке могло статися?
Відповідь проста. На одній з нарад організаторів колгоспного руху Дубковецький познайомився з М. Хрущовим, який у той час був першим секретарем ЦК КПбУ. Всі наступні роки Хрущов опікувався його долею.
Наприклад, якщо у Зеленькові головою колгоспу був герой соцпраці І. С. Васильченко, майор-фронтовик, то він залишив після себе потужну виробничу базу, школу, дитсадок, один з найкращих в області будинків культури, ставкове господарство, млин, лікарню і багато чого іншого.
А що залишив після себе Дубковецький? Він не побудував у Здобутку навіть школи.
Власні ж питання вирішував у першу чергу. Його соратники по створенню комуни стали головними спеціалістами колгоспу. Дружина Дубковецького була членом ВУЦВК (Всеукраїнського Центрального Виконавчого Комітету).
Зять Дубковецького Б. Скібіцький – директором Тальнівського харчокомбінату (олійня, ковбасня, крупорушка, ковбасний цех, завод мінводи). Дочка Дубковецького все життя працювала на непильній роботі: касиром у колгоспі, потім у місцевій бібліотеці, згодом завмузеєм. А онучки Дубковецького – Ольга все життя пропрацювала економістом у колгоспі, та Галина – лікар.
Сподіваємось, що наші читачі старшого віку мають і свої спогади про реальні заслуги Дубковецького і допоможуть розвіяти роками насаджену брехливу радянську ідеологію.
А керівництво Черкаської ОДА зверне увагу на невиконання міським головою Тального Василем Сідьком закону про декомунізацію.

Нагадаємо, у Тальному пам’ятають, що раніше на цьому місці стояв пам’ятник Богдану Хмельницькому – Гетьману Війська Запорозького, полководцю, який підняв українські землі проти Речі Посполитої, людині, яка відродила українську державність в середині 17 століття, чиї славні перемоги назавжди увійшли в історію. Але пам`ятник нахабно викинули і встановили на його місці у 1960 році погруддя Ф.І. Дубковецького.

Віталій ЧЕРКАСЬКИЙ, «Вечірні Черкаси», № 46, від 17.11.2021р.

18.11.2021 10:00
Переглядів: 2141
Коментарiв нема

Залишити відповідь

Щоб залишити коментар або відгук під цією публікацією, увійдіть або зареєструйтеся.