«Ми є один в одного»: родина, яка переїхала з Бердянська до Тального про сімейні цінності та сподівання

Євген Балан – нині житель Тального на Черкащині, чоловік, батько. Мешкав у південному місті, вірив, що нічого виняткового у його житті не станеться. Але долі, її несподіванок та неочікуваних поворотів ніхто не скасовував. Що буде далі, що вона нам готує – ми не знаємо.

У розмові з журналістами газети «Новий дзвін» чоловік розповів про своє дитинство в Пологівському районі Запорізької області, про життя в Бердянську, переїзд до Тального, про виховання дітей.

Нащадки козацького роду

Сім’я Балан – нащадки козацького роду. З покоління до покоління по чоловічій лінії передавалося неписане правило: «Я спеціаліст своєї справи й повинен цього триматися». Дідусь і тато – трактористи, люди, віддані своїй роботі. Мама працювала бухгалтером у колгоспній конторі.

• Батьки ростили ще одного сина – Олександра, старшого за мене на 5 років, – розповідає Євген. – Я з дитинства розумів, що батькам нелегко: мама й тато постійно були на роботі. Ми з братом доглядали чимале господарство: корову, свиней, курей, качок. Гуртом їздили на косовицю, вибирали картоплю. Головне, що робили домашню роботу охоче, без примусу.

Дідусь

Женя в дитячому садочку не виховувався. П’ять разів його туди відвели, і п’ять разів хлопчик тікав додому.

• Тоді всі зрозуміли, що не треба мене мучити, – каже чоловік. – Ласку я отримував від мами й бабусі, а чоловіче виховання – від дідуся й старшого брата, тому що батько постійно працював у полі. Ми з Сашею в дитинстві були нерозлийвода. Дідусь (татів батько) навчив мене працювати з різними інструментами, залучав до роботи по господарству. Французька приповідка мовить: «Подяка – то пам’ять серця.» Я дуже вдячний дідусеві за любов, дружбу й школу життя.

Матуся

Ще змалку вона привчила синів до самостійності й праці. Головний життєвий урок – трудитися й не опускати руки. Тоді все вдасться. «Прислухайтеся до людей, завжди підтримуйте зв’язки один з одним, зі знайомими й друзями. Адже в житті все змінюється, а хороші стосунки мають завжди лишатись», – казала мама.

• Я вдячний матусі за її любов, яку вона проявляє до дітей і внуків; за підтримку; за те, що не тримає образи за дзвінки, які могли б бути частішими; за обійми, які й зараз здатні відігнати усі страхи та тривоги. Я вдячний мамі за те, ким є зараз! Своїм прикладом, не словами, вона вчить бути гідною людиною!

Навчання

Батьки ніколи не силували синів навчатись. Вони знали, що школа – це їхня робота, тому навчалися на відмінно. Олександр закінчив фізико-математичний факультет університету, магістратуру, аспірантуру. Після закінчення школи Євген оселився в Бердянську й жив там до окупації. Навчався в Бердянському державному педагогічному університеті за спеціальністю «загальнотехнічні дисципліни», здобув ступінь магістра.

Родина

Євген був одружений двічі. Від першого шлюбу має десятирічного сина Назара, який разом з мамою перебуває тепер на окупованій рашистами території. З другою дружиною Іриною чоловік виховує дві донечки: семирічну Варю та чотирирічну Настю. Старша донечка навчається в 2 класі Тальнівського навчально-виховного комплексу «Загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів №1-гімназія». Молодша – відвідує дитячий садочок. Євген стверджує:

• Наша сім’я щаслива, бо ми є один в одного, бо ми можемо спілкуватися, дарувати радість, бо живі й здорові наші батьки.

Побут

–У нас у сім’ї насильно ніхто нічим не займається, крім прибирання, – розповідає Євген Балан. – Це робота, яку ніхто не любить, але всі мусять виконувати. Усе інше ґрунтується на взаємоповазі й допомозі без поділу на жіночі й чоловічі обов’язки. Хто в якій справі краще розбирається, той її і виконує, тому що зробить якісніше й швидше. Але за бажанням члени нашої сім’ї виконують будь-яку роботу: хочеш пекти печиво, варити борщ чи забити цвяшок – виконуй, будь ласка.

Сімейні правила

У родині Балан дотримуються певних сімейних правил, необхідних для дисциплінованого й гармонійного життя. Це певні інструкції з поведінки, яка очікується від УСІХ членів родини.

Якщо виникають непорозуміння, то не тримай у душі образу, а обговори проблему. Кожне замовчане слово – це тягар, який буде щодалі зростати. Чи не істинна сміливість у тому, щоб потривожити тишу? Заспокойся, а потім шукай точки дотику, щоб уладнати конфлікт, бо винні в ньому всі. Візьми за правило, що в домі немає місця крикам. Поясни дітям, що в українській мові існують прекрасні й надзвичайно важливі слова: будь ласка, вибач, даруйте, дякую, прошу.

Ні в якому разі не порушуй чиїсь особисті кордони, такі нікому не видимі парканчики, які є в нашій психіці. Вони потрібні, щоб оберігати нашу особистість і те, що для нас цінне.

Кожна дитина – індивідуальність, і це кожному батькові треба враховувати.

Радій кожному крокові сина чи доньки й не приховуй своєї втіхи. Коли дитина підростає, то змінюється її світогляд. І хвилюють завдання більш глобальні й широкі – від бажання працювати до прагнення ощасливити людство.

Сподівання

Євген Балан каже, що на даний час життя його родини спокійне та налагоджене, проте додому, у рідний Бердянськ, хочуть повернуся і батьки, і доньки. Особливо сумують Варя й Настя, адже на Запоріжжі залишились їхні бабусі, дідусі, братик, рідна тітка. Тому родина Євгена не просто чекає на Перемогу, а завзято щедрить, переказуючи кошти на потреби ЗСУ.

Наталія ГОЛОВЕЦЬКА

Читайте також: Як чиновник Звенигородської військової адміністрації править службу у московській церкві

Читайте нас також в Telegram!