Майстер на всі руки із Тальнівщини

– А, нашого Мантулу шукаєте? Він майстер на всі руки, – зупиняється вусань у сірому картузі біля магазину в центрі села Романівка Тальнівського району. Опирається на капот «Жигулів», – Павло у нас і столяр, і пасічник, і будівельник, відремонтує котел чи холодильник якщо треба. Коли щось ламається, зразу телефоную до Мантули, – усміхається чоловік.

60-річний Павло Мантула мешкає в батьківській хаті на краю села, по Парковій. До Романівки переїхав 2013 року з Києва. В минулому керівник Печерського районного управління ДСНС, ліквідатор аварії на Чорнобильській АЕС. Має дружину, дітей та онуків, але в Романівці живе сам. Чоловік тримає пасіку, працює з деревом на верстатах, ремонтує побутову техніку, не відмовляє у допомозі стареньким.

– Діти роз’їхалися. Дружина в Запоріжжі доглядала лежачу матір, потім залишилась там жити, а я тут, на батьківщині, облаштувався. В столиці важко було, мені там повітря не вистачало, щось ніби в грудях давило. Півроку працював, інші півроку лежав в госпіталі. А тут чисте повітря, парне молоко, ставок, ліс, природа. До мене й здоров’я повернулось, тепер як їду до Києва більше двох днів не витримую. Навесні в Романівці обробляю гектар городу. Сію буряки, моркву, огірки, помідори, цибулю, гарбузи, висаджую картоплю. Як переїхав сюди жити, взяв в оренду столярний цех, але не вийшло з документами, тому працював підпільно. Тоді вирішив цим займатись дома, придбав усі потрібні інструменти (стругальний, токарний верстати, фрезер). Облаштував біля будинку майстерню. Купив деревину та й робив людям на замовлення вікна, двері, вулики, стільці, столи. Як стану зранку шліфувати, то тільки пізно вночі в хату заходжу. Робити звик якісно, кайомочку знімаю, виточую, вирізаю, щоб виріб був гладенький та мав гарний вигляд. Для мене найбільша насолода, це якісно виконана робота, – показує щойно зроблений вулик в жовто-блакитних тонах.

Влітку чоловік побудував однокласнику лазню з вільхи. Сусідці вимурував за півтори тижні цегляну веранду з оцинкованим дахом, дерев’яними вікнами та дверима. Минулого року змайстрував для дитячого садочка кухню, туалет та дерев’яні іграшки в групі.

Майже щодня односельці просять змайструвати корито, підставки для квітів, виточити дерев’яні речі для побуту. Влітку попит на вікна, двері, вулики, столи, стільці, лави. Для сільської церкви майстер витесав хрести, а перед Великоднем оздобив приміщення дерев’яними писанками. У вільний час випалює портрети друзів на фанері, тоді їх дарує на дні народження.

– Лазню зробив як ляльку, кожен кутик обточив, відшліфував, тепер це моя візитівка, – говорить Мантула. – В садочок дітками зібрав машину з дерева, розмалював фарбами, зовсім інший вигляд має, – вони як гороб’ята позліталися до неї гратися, – сміється.

Односельці кличуть майстра коли потрібно налаштувати чи підключити котел. Полагодити холодильник чи телевізор. Жінки просять глянути до швейних машинок старого зразка.

– Я не спеціаліст, але люблю копатись в деталях. Тут дзвонить сусід Євген, просить глянь до холодильника там терморегулятор накрився. Хіба ж відмовиш, іду лагодити. Там Ліда прийшла, щоб її «Подолку» (швейну машинку) відремонтувати, бо почало нитку затягувати, – згадує чоловік. – Кошти за свою роботу беру нечасто, у селі в людей бідність. Дають хто, що може: то молока відро видоять, то сиру чи сала домашнього. Добре розумію, що сьогодні в мене грошей немає, завтра в неї, тому я допоміг, а на наступний раз мені допоможуть, – ховає жилаві, вироблені долоні до кишені.

Свійських тварин, окрім старого пса, чоловік не тримає, бо доглядати за ними не вистачає часу. Кілька років тому придбав сушарку, на ній собі й односельчанам підсушує фрукти, овочі та ягоди. Також заготовляє лікарські трави, тоді, взимку, ділиться з сусідами. Має власну стареньку «Газель», якою підвозить сільських спортсменів та артистів на змагання чи концерти до Тального.

– Такого працьовитого чоловіка ще пошукати треба, щоб і руки росли з правильного місця. Що не попросиш, все він вміє і знає. Для нашого села, яке за 17 кілометрів від райцентру, Павло як рятівник, – захоплено розповідають односельчанки.

Анна ДРАГУН