Люди нашого краю

Наступною приємною, розумною та щирою співрозмовницею нашої рубрики стала кандидат у депутати від партії «Слуга Народу», бухгалтер у ТОВ «Аудит Консалт Груп» Наталія Миколаївна Гончар.

Довідка: народилася 24 травня 1970 року у селі Білашки, що на Тальнівщині. Тут пройшли дитинство і юність. Після закінчення 8-річної Білашківської школи, навчалася в Тальнівській ЗОШ №1, яку закінчила із срібною медаллю. Далі навчалася в Уманському сільськогосподарському інституті ім. М. Горького (зараз – Уманський національний університет садівництва). У 1991 році розпочала свою трудову діяльність на Тальнівському цукровому заводі економістом. Обіймала цю посаду 27 років. Зараз працює бухгалтером у ТОВ «Аудит Консалт Груп». Пані Наталію неодноразово обирали депутатом та членом виконкому Білашківської сільської ради, тривалий час працювала у сільському господарстві. Має дорослу доньку, яка працює лікарем-невропатологом у столиці.
– Що, на Вашу думку, найголовніше у роботі бухгалтера?
– У будь-якій роботі треба любити те, що робиш, і працювати у своє задоволення. Бухгалтерія – така річ, яку треба щиро любити. В протилежному випадку – в тебе ніколи не зійдеться баланс, ти ніколи не знайдеш похибку у звіті. Це неймовірні емоції, коли по закінченню місяця, в тебе все гарно зійшлося. У цій професії необхідно постійно розвиватися, навчатися нового, спілкуватися із колегами з інших структур. Кожна справа має робитися спільно, в колективі, і з максимальною довірою.
– Що Ви цінуєте в людях?
– Чесність і порядність. На обмані далеко не зайдеш. Життя як бумеранг: зроби добро – добром повернеться.
– Чому вирішили балотуватись у депутати на місцевих виборах?
– Проблеми сільського життя я відчула на практиці. Йду в депутати, бо хочу, щоб моє село та інші села району розвивалися, люди жили в достатку, щоб молодь не виїжджала у пошуках кращої долі, щоб люди відчували стабільність та бачили перспективу у майбутньому. Буду докладати всіх зусиль для цього. Оскільки і мене, і жителів села турбують безліч питань, які негайно треба вирішити. Найперше – проблеми із водою. Скважин у моєму селі та деяких інших селах району немає, або, якщо є, то не вистачає. Друге питання – освіта для дітей. Молоді, продуктивні, розумні спеціалісти не хочуть іти працювати в сільську школу на таку зарплату, яка є на сьогодні, тому освіта у нас на низькому рівні. І ще одне питання – смітники. Це не тільки брудне місто і село, а й екологічна проблема, яка існує на сьогодні. І це все елементарні речі, які ми можемо вирішити самі. Кожному, насамперед, треба починати із себе. Мрію, щоб село ожило. Щоб молодь хотіла тут жити і мала змогу працювати, щоб було багато дітей, а з сільського будинку культури лунала музика і спів.
– Що, на Вашу думку, для цього треба зробити?
– Для цього необхідно залучати інвестиції, створювати нові робочі місця та розвивати соціальну інфраструктуру сіл.
– Яка Ваша думка стосовно процесу децентралізації?
– На сьогоднішній день, як на мене, іншого шляху немає. Передача повноважень та фінансів від державної влади якнайближче до людей – органам місцевого самоврядування, на мою думку, це правильний і необхідний крок, як для держави, так і для жителів громади. Маю надію, що нова модель фінансового забезпечення місцевих бюджетів, які матимуть певну автономію і незалежність від центрального бюджету, виправдає себе.

Ще одним співрозмовником нашої рубрики став кандидат у депутати від партії «Слуга народу», лісник Катеринопільського лісництва Олександр Васильович Михальченко.

Довідка: народився 16 грудня 1971 року в селі Колодисте, що на Тальнівщині. Тут виріс та закінчив 8-річну школу. Далі – навчання у Професійно-технічному училищі в селі Козацьке, Звенигородського району, за спеціальністю «Тракторист-машиніст». Пізніше переведений до Тальнівського технікуму, де і закінчив навчання. Два роки проходив службу в армії. Повернувшись у рідне село, пішов працювати у колгосп трактористом. У 1994 році розпочав роботу у Катеринопільському лісництві та вже більше 25 років працює лісником. Одружений, має 3-ох дітей. Вважає, що для сталого розвитку будь-якого регіону потрібен господар, який хоче і може навести лад.
– Олександре Васильовичу, зараз Ви фахівець лісової справи, в котру вкладаєте усю душу і набутий досвід. Чи було у Вас бажання з дитинства присвятити себе саме цій професії?
– Напевно, як і всі діти, я бачив себе у різних сферах. І ким саме хочу стати, визначитись не міг. Але пригадую, ліс ще змалку був невід’ємною частиною мого життя. Завжди любив пізнавати природу, бо саме тут душа розкриває свої крила і почувається вільною. Наодинці із лісом завжди цікаво. Задачі, які зараз стоять переді мною – це створення лісових культур, доповнення, догляд. Та головне – це величезна віддача свого життя лісу. Мені подобається ця робота, тому можу сказати, що моя дитяча мрія здійснилась.
– Чому вирішили балотуватись у депутати на місцевих виборах?
– Іду у депутати, щоб змінити на краще життя рідного села Колодисте та усієї Тальнівщини. Не хочу більше терпіти бездіяльності влади, хочу стати частиною злагодженої команди, щоб зробити життя моїх земляків достойним. Щоб люди мали високооплачувану роботу, діти отримували належний рівень освіти у комфортних школах, а пенсіонери та всі, хто потребує – якісне медичне обслуговування.
– Яким, на Вашу думку, повинен бути керівник громади?
– Новий керівник громади – це сукупність господарника, чиновника і політика, відкритого до людей. Це людина повинна бути універсальна та володіти такими якостями, як працездатність, дисциплінованість, надійність, порядність, і до того ж, здатність до самокритики. Процес об’єднання громад, як на мене, правильний крок, головне, щоб новий керівник чітко розумів потенційні переваги від децентралізації.
– Зараз молоді люди масово виїжджають за кордон. Що, на Вашу думку, треба зробити, щоб вони залишались на місцях?
– Перш за все, це економічне питання. Щоб жити достойно, в комфортних умовах та забезпечити свої сім’ї всім необхідним, молоді треба найголовніше – працевлаштування та гідна зарплата. Це має зрозуміти громада, аби молоді люди залишалися. Попри це, навіть якщо питання з працевлаштуванням вирішиться, з’явиться інше – питання дозвілля. Адже молода людина, якій нічим зайнятись після роботи, втрачає сенс життя і бажання тут працювати. Тому цей момент теж дуже важливий.

У рамках нашої рубрики ми поспілкувалися з енергійним, цілеспрямованим, рішучим 33-річним тальнівцем, кандидатом у депутати від ПП «Слуга народу» Олександром Олександровичем Мельником, керівником відділу закупівель потужного автотранспортного підприємства ТОВ «Болеко», що входить до складу «АЛЕБОР груп».

Довідка: народився та виріс у Тальному. Середню освіту здобував у кількох школах: спочатку ходив до Тальнівської ЗОШ №2, потім – до гімназії з поглибленим вивченням іноземних мов та правознавства, яка почала діяти у місті. Пізніше навчався у ліцеї з економіко-математичним профілем. Вищу освіту здобував в Уманському Аграрному університеті, отримав диплом за спеціальністю «Садово-паркове господарство». Проходив практику в Англії. Нині живе у рідному місті. Одружений, має сина.
– Олександре Олександровичу, сьогодні переважна більшість молодих українців виїздить закордон. Ви навпаки, мали можливість жити за кордоном, але повернулися жити й працювати на Тальнівщині. Чому?
– Під час навчання в університеті я проходив практику в Англії. Побачив, як там живуть люди. Але після приїзду додому, сказав мамі, що тепер закордон їздитиму хіба що на відпочинок, оскільки на собі відчув, як це насправді важко і фізично, і морально – бути далеко від дому. А тому розумію, як сьогодні нелегко нашим співвітчизникам там працювати. Розумію, що українці їдуть закордон не через те, що не люблять своєї держави. Вони виїжджають, шукаючи кращої долі. Але зараз я маю багато прикладів, і це тільки серед моїх рідних та друзів, які працювали за кордоном та повернулись в Україну! Отримавши досвід, побачивши, як живуть люди в інших країнах, вони пробують налагодити своє життя тут, на своїй землі, поряд зі своїми людьми.
Отже, після закінчення університету, я стояв на роздоріжжі: що робити, де працювати? Отримавши пропозицію від компанії «АЛЕБОР груп», можна сказати, ризикнув, повіривши і директору, і загалом цій компанії: залишився на рідній Тальнівщині, поруч зі своїми рідними та близькими, почав працювати. Я повірив в себе та свою країну!
– Ви маєте життєвий принцип? Який він?
– В роботі та в житті користуюсь принципом одного гравця в шахи: хочеш стати сильнішим, грай із сильнішим противником. Саме це і є розвитком! Тому постійно спілкуюсь з успішними, самодостатніми людьми, які себе реалізували. Переважно це с/г виробники. Я знаю, наскільки вони люблять села й міста, де обробляють землю. Більшість з них хоче бачити свій край квітучим та таким, який розвивається. Спілкуючись з ними на тему розвитку (підприємств, сіл, міст), вони кажуть майже в один голос, що не мають впевненості в людях, які керують на місцях, тож і домовлятись, мовляв, ні з ким.
– Чи вважаєте себе успішною людиною?
– Вважаю себе успішною і самодостатньою людиною. Я вірю в себе, вірю в свою родину, в Україну, яка може стати гідним конкурентом успішним на сьогоднішній день країнам, так як потенціал в нас найбільший, але його недооцінюють: певною мірою, через песимістичні погляди українців на життя. Успіх для мене – це щаслива, здорова, усміхнена родина. Це підтримка дружини та батьків. Також мій успіх – це оптимізм. На сьогоднішній день, саме оптимістичний погляд на все, що мене оточує, зробило мене таким, яким я є.
– У разі, якщо Вас оберуть депутатом, як діятимете і на що опиратиметесь?
– Працюючи у компанії, я здобув досвід домовленостей з людьми на різних рівнях. Якщо мене оберуть, цей досвід я планую використовувати під час прийняття рішень, що стосуються розвитку громади. Думаю, ці рішення вплинуть на якість та комфорт життя: як дітей (навчання, розвиток), так і людей старшого покоління. Хочеться, щоб люди пишалися тим, що живуть на Тальнівщині, що у нас все гаразд. Вважаю, що лише за повного контролю всієї вертикалі влади, тобто, коли Президент, Верховна Рада, Обласна рада та місцева – в одній команді, однієї думки, тільки тоді можна досягти розвитку країни та громади. Інша справа, коли Президент та Верховна Рада ініціюють якісь зміни, а обласна чи місцева їх блокує, тільки через неприналежність до команди Президента, будучи в опозиції, а потім нарікають, мовляв, як у нас все погано. Це нагадує лебедя, щуку й рака, які, як би не старалися, воза не зрушили з місця.
На сьогоднішній день я планую залишатись та жити в місті, у якому народився, у Тальному. Хочу, щоб тут зростав та навчався мій син, щоб він колись мені сказав, що хоче жити тут також, що йому комфортно.
Я люблю Україну. Люблю своє Тальне. Всі, хто мене знають, підтвердять ці слова. Я кажу так завжди, незважаючи ні на що. Давайте всі разом повіримо в успіх нашої країни та зробимо наш край кращим.

Цікавою співрозмовницею нашої рубрики стала художній керівник Тальнівського будівельно-економічного коледжу, кандидат у депутати від Тальнівського осередку партії «Європейська Солідарність» Людмила Анатоліївна Якименко.

Довідка: народилася 29 серпня 1982 року у Тальному, в сім`ї робітників. Навчалася у Тальнівській ЗОШ №2, після чого вступила до Тальнівського будівельно-економічного коледжу. У 2002 році отримала диплом за спеціальністю «Технік-будівельник». Проте свою професійну діяльність пов’язала з творчістю: ще студенткою була учасницею фольклорно-етнографічного гурту «Оріяни», народного ансамблю української пісні «Ордана», займалася у хореографічному гуртку при районному будинку культури. У 2015 році вступила до Київської національної академії керівних кадрів культури і мистецтв, яку успішно закінчила у 2018 році, отримавши диплом бакалавра з відзнакою за спеціальністю «Режисер-постановник масових та театралізованих видовищ». Це ще раз підкреслило професійний досвід та високу майстерність Людмили Якименко, які вона здобула, працюючи спочатку інструктором по клубній роботі в РБК (2005 – 2010), художнім керівником у коледжі (2007 – 2009, за сумісництвом), потім директором МЦКД (2011 – 2017), керівником театрального гуртка в РБДЮ (2014 – 2016, за сумісництвом), викладачем театрального мистецтва у Тальнівській ДМШ (2016 – 2017, за сумісництвом). Оскільки у майбутньому бачить себе в освітній галузі, планує у цьому році закінчити магістратуру за спеціальністю «Педагогіка вищої школи». Має двох дорослих дітей: сина та дочку.
– Людмило Анатоліївно, скажіть, будь ласка, якби Вам довелося знову обирати професію, ким би Ви хотіли стати?
– Життя складалось так, що я спробувала працювати у різних сферах. Але найближчим залишається режисура. Особливо творча робота з молоддю. Тому я досягла тієї мети, яку ставила перед собою в молоді роки.
– Окресліть свою найзаповітнішу мрію?
– Моя мрія – заснувати та розбудувати в Тальному багатопрофільну школу мистецтв, де б діти могли отримати максимальний комплекс освітніх та творчих послуг. Серед них – поглиблене вивчення шкільних дисциплін: математика, українська мова та література, іноземні мови. Серед творчих дисциплін: музичне, декоративно-прикладне, образотворче мистецтво, хореографія, спорт, оздоровчі секції і т. д..
– Що цінуєте в людях найбільше, які якості?
– Навколо нас безліч людей, кожна – індивідуальна, яка має як позитивні, так і негативні риси характеру, має власне розуміння добра і зла. Завжди приємно спілкуватися з тим, хто близький по духу і має якості, які цінуєш. Для мене важливі відповідальність, чесність і почуття гумору. Звичайно, такі риси характеру як доброта, відкритість, сміливість, думаю, теж нікому не завадять.
– Пригадайте, яким було Ваше дитинство? Можливо, поділитеся кількома найяскравішими історіями?
– Я згадую своє дитинство, як чотири пори року у природі. Наприклад, взимку ми з сестрою з нетерпінням чекали, коли батьки 31 грудня приносили додому ялинку – високу, живу. Ставили на підлозі. Незабутній момент, коли мама з горища знімала ящики з іграшками та гірляндами, коли всі разом прикрашали новорічну красуню. Пам’ятаю й те, як у хаті топили грубу, на якій сушили мокрі рукавиці та гріли ноги після катання на санках.
Весна асоціюється в мене з величезними бантами у волоссі, білими гольфами, шкільному нарядному фартусі, з квітами та повітряними кульками – на травневих демонстраціях (в часи Радянського Союзу) мені здавалося, що на мене дивиться цілий світ.
А от про літо можна багато розповідати. Пам’ятаю, як їздили з батьками щороку на море. Це були поїздки машиною з повним причепом харчів, посуду, таганків, з ночівлею в палатках. Ніколи не забуду смак борщу, який мама готувала «під шатром», смаженої картоплі, яку мили морською водою.
А восени ми з сім’єю займалися переважно городніми справами. Збирали врожай: цілі гори мішків з картоплею, збирання і перебирання овочів. Для мене це було найважче. Бо як дитина творча, я, коли батьки з сестрою сапали, влаштовувала концерти посеред городу. За сцену слугувала купа сухого буряну, за мікрофон – морквина. Я не розуміла фізичної праці.
А от найяскравіша історія сталася під час літніх канікул. Я вирішила влаштувати ляльковий театр. І щоб відповідати образу, з маминого плаття взялася пошити для себе костюм – просто по центру вирізала шматок тканини. Коли зрозуміла, що нічого не вийде, склала все до шафи і вдала, ніби нічого й не сталося. Збираючись у гості, мама кинулась до плаття. Та де там його одягати, коли вдома підростає дизайнер!
– Які свята для Вашої родини є традиційними?
– Напевно, новорічні та різдвяні. Ми намагаємося дотримуватися традицій: вбираємо ялинку, купуємо подарунки, готуємо традиційні страви, запалюючи різдвяну свічку, читаємо молитву, співаємо святкових пісень. Зазвичай, ми збираємось однією великою родиною у батьків.
– Чи можете назвати себе щасливою людиною?
– На мою думку, поняття «щастя» багатогранне. Для когось це гроші або слава, комусь достатньо мати кохану людину, а комусь важлива родина. Я маю абсолютно все, щоб бути щасливою. У мене є батьки, чудові діти, люблячий і коханий чоловік, я маю цілі руки, ноги, світлу голову, я бачу світ і вірю в Бога. Щастя – різне, і якщо ми хочемо бути насправді щасливими, усе у житті повинно бути гармонійно поєднано: духовне та матеріальне.
– Якою Ви бачите Тальнівщину в найближчому майбутньому?
– Хочу, щоб Тальнівщина мала відповідальну владу, яка реагує на потреби та проблеми людей, мислить стратегічно та комплексно, вирішуючи проблеми громади в цілому та кожного жителя зокрема.
Хочеться чути щасливий дитячий сміх і дивитись в очі щасливих людей.

Ще однією співрозмовницею нашої рубрики стала кандидат у депутати від Тальнівського осередку партії «Європейська Солідарність», секретарка Лісівської сільської ради Ірина Василівна Тринкаль

Довідка: народилася 6 липня 1979 році на Тальнівщині. Як виявилося, Ірина Тринкаль – корінна жителька села Лісове: тут народилася, навчалася, і живе понині. Після закінчення 11-ти класів навчалася у Тальянківському аграрному технікумі (зараз Тальянківський агротехнічний коледж Уманського НУС) за спеціальністю «Зоотехнія». У 1999 році розпочала свою трудову діяльність у ТОВ «Надія» на посаді обліковця. З 2011 року працювала касиром у Лісівській сільській раді. У 2013 році обрана секретарем сільської ради та виконавчого комітету. Заміжня. Разом з чоловіком мають трьох дітей. Донька доросла, проживає окремо, а сини – разом з батьками, навчаються у 9-му класі та допомагають вести власне селянське господарство. Дітей змалку привчають до праці. «Лише наполегливою працею можна досягнути бажаних результатів» – такі настанови дають дітям.
– Більше 7-ми років Ви працюєте секретарем у сільській раді. Розкажіть про свою діяльність. Чим особлива є ця робота для Вас?
– До моїх обов’язків входить забезпечити роботу сільської ради в цілому, відповідати на телефонні дзвінки, організовувати прийоми відвідувачів, робота з документацією: довідка якась потрібна, дитину зареєструвати чи шлюб, оформити заповіт, зареєструвати громадян і ще багато іншого. Люди інколи звертаються просто так: отримати пораду, допомогу, підтримку. Робота в органах місцевого самоврядування вимагає толерантності та відповідальності. Я думаю, що люди мені довіряють, а я, натомість, стараюсь їх не підвести. Люблю свою роботу, тому що завжди знаходжусь у русі та у спілкуванні з людьми.
– Коли з’являється вільний час, чим Ви любите займатись?
– У вільний час люблю читати книги, в основному, українських авторів. А ще маю маленьке хобі – шиття.
– Що для Вас найголовніше у житті?
– На першому місці у мене – сім’я. Я думаю, кожна людина так сказала б. У мене дружна і любляча родина. На жаль, коли мені було 5 років, помер тато. Доземно вклоняюсь своїй мамі, яка на той час, залишившись з 2-ма маленькими дітьми, зробила все для того, щоб ми з сестрою стали достойними людьми. Дякую їй за те, що завжди підтримувала та дала моральні переконання, які допомагають мені у житті.
– Які проблемні питання в Тальнівській громаді, на Вашу думку, найбільш актуальні на сьогодні та потребують вирішення?
– Думаю, на сьогоднішній день – це питання рівня життя, охорони здоров’я, подолання корупції та безробіття. Я вважаю, що позитивний результат у будь-якій роботі буде тільки тоді, коли усі працюють злагоджено, як один механізм. Мрію, щоб у кожному населеному пункті працювали лікувальні заклади, бо їхнє закриття принесе мешканцям сіл багато незручностей. Хочу, щоб мої діти не мали потреби виїжджати за кордон на заробітки, а мали можливість працювати та жити тут, на Тальнівщині. Мрію, щоб дитячі садочки та школи працювали у кожному населеному пункті нашої громади.

Поспілкувалися ми і з сільським головою с. Онопріївка, кандидатом в депутати від ПП «Європейська Солідарність» Василем Олексійовичем Бондаренком.
Довідка: народився 1 січня 1965 року в Онопріївці. Закінчив школу в рідному селі. Потім став студентом Української сільськогосподарської академії у Києві, вчився на факультеті «Електрифікація сільського господарства». У 1987 році, отримавши кваліфікацію «інженер-електрик сільського господарства», повернувся до Онопріївки, де працював головним енергетиком до 1996 року. Потім Василя Олексійовича обрали головою сільської ради, ким працює до цього часу. Одружений, має двох дітей та маленьку онуку. Любить читати історичні книги.
– Якби Ви могли повернутися в минуле, як думаєте, який би шлях для себе Ви б обрали?
– Мабуть, той шлях, який я вже пройшов на сьогодні.
– Ви щаслива людина?
– Думаю, так. 24 роки я прослужив людям. Маю гарних дітей, які мені онучку подарували. Так що я побачив себе у третьому поколінні. Проте мене непокоїть, що в селі немає задовільних умов для молоді. Це потрібно виправляти.
– Уявіть на хвилину, що Ви можете вносити зміни до законів. Що б Ви хотіли змінити?
– Я вважаю, те, що старост за чинним законодавством призначає голова ОТГ, – це неправильно. Він, як ніхто інший, бачить, які проблеми існують в громаді, і що треба вирішити першочергово. Громаді потрібне нормальне сплачування податків – на рівні не 3-5%, а 12%. І коли громада матиме кошти, потрібно буде ними ще й вміло розпоряджатися.

Ольга ОСІЯНЕНКО, Катерина КІХТЕНКО