Люди нашого краю

Ще однією цікавою співрозмовницею нашої рубрики стала депутат Тальнівської міської ради Тетяна Валеріанівна Геращенкова.

Довідка: народилася в 1965 році в хорошій, порядній сім’ї: батько був майором міліції, мама – відомою закрійницею, мала 2 ордени «Трудової слави». Росла в Тальному в районі щебеневого заводу. Після закінчення школи вступила до Одеського інституту харчової промисловості та в 1988 році отримала диплом інженера-технолога. Відтоді і аж до 2010 року працювала на Тальнівському комбінаті хлібопродуктів. Згодом стала головою профспілки. Працювала переважно інженером-лаборантом, останні 4 роки – майстром фасування борошна. У 2010 році потрапила під скорочення. Згодом стала депутатом міськради. Зараз працює начальником відділу доходів у Тальнівській міській раді. Має 2 доньки, вирощує квіти, особливо троянди.
– Тетяно Валеріанівно, Ви понад 20 років працювали на комбінаті хлібопродуктів. Як сталося, що стали депутатом міської ради?
– Коли втратила роботу, думала, що світ зупинився. Хвилювалася, переживала, бо іншої роботи, окрім цієї, я не знала. Валентина Танцюра запропонувала мені йти в депутати. Для мене було несподіванкою: переважна більшість людей, які жили на щебзаводі, працювали на комбінаті. Вони віддали за мене свої голоси. Потім мені запропонували роботу в міській раді – працювала спеціалістом. Зараз – начальник відділу доходів. Мені робота подобається.
– Скажіть, чим керуєтеся в житті?
– Я віруюча людина. І це мій стиль життя.
– Яку із заповідей вважаєте для себе головною?
– Люби Бога всім серцем своїм, нема нікого, окрім Нього. Я стараюсь дотримуватися усіх Божих заповідей.
– Якби Ви мали можливість вносити зміни до законодавства, з чого б почали?
– Я б змінила податкове законодавство, особливо по землі. Зробила б фіксовану ставку, щоб орендарі сплачували податки в рівних умовах. І ще один момент – це податкові повідомлення-рішення, які розносять людям до 1 липня і вони сплачують податок на землю, за нерухомість. Дуже часто в цих рішеннях неправильно вказані адреси, відповідно й людей-платників знайти неможливо. І бюджет від цього втрачає. Такого не має бути. Закон є, але він не виконується. Податковий кодекс потребує змін.
– Тетяно Валеріанівно, Ви – депутат міськради кількох каденцій, балотуєтеся й на цих виборах. Яких змін в громаді Вам хотілося б?
– Хочеться, щоб у нашому місті були місця для відпочинку, а під час новорічних та різдвяних свят вулиці сяяли вогнями. Звичайно, щоб були хороші дороги. Розумію, що потрібно розставляти пріоритети, адже за кілька каденцій депутата бачу, що коштів не вистачає. Зараз головне – зберегти лікарню (вторинну ланку).

Ще одним співрозмовником нашої рубрики став приватний підприємець Назаренко Олег Вікторович

Довідка: народився 13 жовтня 1967 року в Тальному. Навчався в Тальнівській середній школі-інтернат. З 1982 навчався в лісогосподарському технікумі за спеціальністю «Лісове господарство». Далі – навчання в університеті, де здобув повну вищу освіту за спеціальністю «Партійне будівництво». З 1986 по 1992 рік проходив службу у збройних силах, у складі Західної групи військ. Був помічником військового коменданта. З 1992 по 2002 рік працював заступником директора МП «Колос» у м. Хмельницькому. З часом створив власне мале підприємство з виробництва олії «Трипільський скарб» у Тальному. В селі Гордашівка побудував каплицю на честь Покрови Пресвятої Богородиці. Одружений, має доньку та сина. Переконаний: у житті важливо мати хорошого вчителя та підтримку вірних друзів.
– Що для Вас найголовніше у житті?
– Для мене, як і для всіх людей, напевно, найбільший скарб у житті – це сім’я. Все важливо: і робота, і держава, і рідний край. Проте, сім’я, батьки, діти – це ті люди, які завжди будуть поруч і підтримають в будь-яку хвилину.
– Який, на Вашу думку, має бути майбутній керівник громади?
– Перш за все, він повинен бути гарним господарем та боліти за свою громаду. Не корумпована та не зіпсована владою людина, чесна і порядна. Вірю, що на Тальнівщині є людина, яка готова брати відповідальність за громаду та її жителів.
– Як Ви ставитесь до процесу децентралізації, об’єднання громад?
– Об’єднання громад та їхня фінансова незалежність вкрай необхідні для України кроки. Потрібен комплексний підхід. Чи може село, де проживає близько 100 людей, прирівнюватись за обсягом повноважень та відповідальності до села, у якому мешкає 3 тисячі? Чи може маленьке село повноцінно займатись питаннями освіти, медицини, інфраструктури? Коли говоримо про об’єднання громад, має йтися про якісну співпрацю на рівні локальних громад, об’єднаних не в ієрархічну непрозору та роздуту структуру, а в горизонтальну мережу рівноправного партнерства.
– Олеже Вікторовичу, Ваша громадянська позиція відзначається особливим ставлення до духовного розвитку людини, до церкви. Ви побудували капличку в Гордашівці.
– Без віри – нема людини. Це переконання мені дали батьки, яким я доземно вклоняюся. Кожен повинен побудувати храм у своїй душі. Хто спроможний – хай зведе капличку у рідному місті, селищі, селі. Людина, яка щиро вірить у Бога, не може зробити зла іншій людині. А це зараз головне в нашому житті.

Поспілкувалися ми і з Валерієм Григоровичем Довгошиєю із Вишнополя, що на Тальнівщині.

Довідка: народився 25 травня 1958 року у Вишнополі в сім’ї колгоспників. Закінчив 10-річку, потім служив в армії у групі радянських військ в Німеччині, після чого повернувся в рідне село. Освіту здобув в Уманському сільгоспінституті – отримав диплом вченого-агронома. Нині – голова ФГ «Світлана»: сіє всі культури. Має сім’ю, 2 дітей та 5-ро онуків.
– Валерію Григоровичу, Ви працюєте на землі. Скажіть, будь ласка, чи бачите себе в якійсь іншій галузі?
– Мабуть, ні. Мені подобається працювати з землею, для мене вона годувальниця, рідна ненька. Процес сіяння та вирощування можна назвати сакральним: кладеш в землю одну зернинку, а з нього проростає цілий колос зерен. Магія, не інакше.
– Чи можете себе назвати щасливою людиною?
– Я маю абсолютно все для того, щоб так вважати: сім’ю, дітей, онуків. Проте не можу вважати себе до кінця щасливим, коли навкруги такий безлад.
– Що б Ви хотіли змінити на Тальнівщині та у своєму селі зокрема?
– Хочеться, щоб припинилося розкрадання, розтягування та нарешті настав порядок, щоб селу приділяли увагу, не забували старих людей, які трудилися увесь вік. Зараз кожен вирішує свої проблеми, а ці люди залишаюся сам на сам зі своїми бідами. Тому хочеться, щоб вони відчували турботу і підтримку.
– Як Ви думаєте, що потрібно зробити для того, щоб молодь не їхала з села?
– Сьогодні, як ніколи, потрібно дбати про село і приділяти йому увагу. Молоді в перчу чергу потрібна робота. Потрібно думати про людей.

Наступним співрозмовником став колишній начальник Управління пенсійного фонду України у Тальнівському районі Сухонос Максим Віталійович.

Довідка: народився 19 вересня 1975 року в Тальному. Деякий час проживав у Київській області. У 1990 році вступив до Тальнівського будівельно-економічного коледжу та отримав диплом бухгалтера. Після коледжу здобував вищу освіту в Уманському сільськогосподарському інституті (зараз Уманський національний університет садівництва). Пізніше приступив до роботи в Управління пенсійного фонду України в Тальнівському районі на посаду головного спеціаліста та паралельно закінчував навчання в університеті. Ще працював на посаді керуючого справами у Тальнівській районній раді. У 2000-2004 рр. був депутатом Тальнівської районної ради. У вересні 2000 року став начальником Управління пенсійного фонду України в Тальнівському районі і очолював його до 2017 року. Нині не працює. Одружений та має дорослого сина. Має досвід організації та управління колективом. Впевнений, що лише щоденне вирішення конкретних проблемних питань дасть змогу жителям громади відчути реальне, а не на папері, покращення свого життя.
– Максиме Віталійовичу, яким, на Вашу думку, має бути депутат?
– Точно не обіцяти «молочні ріки і киселеві береги». Не казати, що життя одразу стане кращим. Як на мене, треба забезпечувати належне фінансування у сфері медицини. Щоб лікарня мала сучасне обладнання і люди не їхали в інші міста за медичною допомогою. Для того, щоб було кому працювати на цьому обладнанні, потрібні фахівці. Молодого спеціаліста треба зацікавити чимось, щоб у нього було бажання тут працювати. Молодого медичного працівника найперше можна зацікавити житлом. Тому тут однозначно треба вирішувати це питання. Також питання освіти. Хотілося б зберегти всі сільські школи, але не можу обіцяти, що це вдасться. А ще вважаю, що ефективне використання земель громади, може стати додатковим джерелом наповнення її бюджету.
– Як, на Вашу думку, створити нові робочі місця в громаді?
– Найперше, надавати підтримку для розвитку малого і середнього бізнесу для молодих спеціалістів. На державному рівні повинні створюватися преференції підприємцям, пільгові системи оподаткування.
– Які якості Ви цінуєте в людях?
– Чесність і професіоналізм.
– Якби Ви могли приймати закони, який закон Ви б прийняли, або відмінили?
– Я можу говорити свої висновки не теоретично, а практично, бо я був у цій системі. В Україні прекрасна Конституція. Основна наша проблема в тому, що ми ще намагаємось десь довидумати, домодернізувати. Однозначно, що деякі нюанси в правовій системі ще треба доробляти. Будь-яка людина повинна усвідомлювати, якщо вона робить якісь дії, що їй за це буде, або не буде, або навпаки, що можна робити, а що не можна робити. Якраз тут наше законодавство не досконале. Головна наша проблема, що ми говоримо одне, думаємо про друге, а робимо зовсім третє. Якщо ці три речі: говорити, робити і думати звести в одну точку, зміни відбудуться набагато швидше і на краще.

Нашою співрозмовницею стала цілеспрямована, енергійна, щира і талановита журналістка нашого видання Осіяненко Ольга Валентинівна.

Довідка: народилась 3 лютого 1988 року в Тальному. До 6-го класу навчалась в школі-інтернат. Потім в ЗОШ І-ІІІ ступенів №2, яку успішно закінчила зі срібною медаллю. Паралельно навчалась в музичні школі грі на фортепіано. Також була солісткою естрадного гурту в РБДЮ. Далі – навчання в Черкаському національному університеті імені Б. Хмельницького за спеціальністю «Філологія», який закінчила з червоним дипломом. Після закінчення університету переїхала на Херсонщину (батьківщину чоловіка) та проживала там деякий час і працювала в місцевій школі педагогом-організатором. Пізніше повернулась на Тальнівщину в село Здобуток, де й живе понині. З 2014 по 2016 рік працювала кореспондентом у Тальнівській редакції місцевого радіомовлення. Потім ще рік працювала там редактором. Під час роботи на радіо писала свої статті, які друкувалися у місцевих виданнях. Працювала художнім керівником у сільському клубі і ведучою різних заходів. З 2019 року працює журналістом в редакції газети «Новий Дзвін». Заміжня, має 8-річну доньку та 2-річного сина. Життєве кредо: «За будь-яких обставин залишайся людиною».
– Розкажіть трішки про себе. Яка Ви людина?
– Я людина відкрита до всіх, з кожним можу найти спільну мову, хоча багато людей з першого погляду кажуть, що я серйозна і бояться зі мною спілкуватись. Маю не багато друзів, проте надійних. Ще я пишу вірші, яких є з пів сотні, але поки що тільки для шухляди. Я людина емоційна, я захоплююсь, загоряюсь. Поки не доведу справу до кінця, не відступлю. Я бережу історію своєї сім’ї, бо вважаю, що це дуже важливо.
– Ольго Валентинівно, розкажіть про Вашу журналістську діяльність.
– Я завжди думала, що моє життя буде пов’язане з музикою, але не склалось. Потім хотіла присвятити себе школі, працювати за освітою. Але так склалось, що я пішла працювати на місцеве радіомовлення і не жалкую. Для мене ця робота була дуже цікава. Спочатку на радіо я готувала тільки матеріали, потім пробувала писати передачі, працювати з технікою, складати програми на обладнанні. Опанувати мені це вдалось досить швидко. Ми шукали різні новинки, впроваджували щось своє. Але не обходилось і без курйозних моментів. Я думаю, що радіомовлення в моєму житті спадкове. Мій дідусь колись у селі передавав ранковий наряд. Іноді його підміняла бабуся і мама. Зараз я працюю в редакції газети «Новий Дзвін» і мені тут подобається, тому що ми завжди відкриті до людей. Кожен може до нас звернутись, шукаючи поради, підтримки, роз’яснень з якихось питань, які хвилюють.
– Які моменти в роботі Вам запам’яталися найбільше?
– Час від часу редакція проводить благодійні акції. Коли ми їздили в територіальний центр, напередодні Дня похилого віку, возили людям пакунки: яблука, печиво, цукерки. Пригадую очі тих стареньких людей. Вони не так раділи тим пакункам, а тому, що до них завітали, не забули. Хотілося б, щоб і решта людей якось долучалися до цього, щоб час від часу заїжджали до них – просто поговорити. Вважаю, що в моїй професії важливо не тільки побачити, а навчитися слухати людей. Дослухати до краю. Бувало, розмови старенькими людьми тривали годинами. Я думаю, що варто приділяти свій час людям. Відчуваю щиру радість, коли бачу, що я можу чимось допомогти. Працюючи журналістом, ти не можеш сидіти на місці. Кажуть, що можна збирати інформацію дистанційно. Ні, для мене важливо побачити все своїми очима, відчути, пережити, виносити це в собі. Коли я пишу про людину, то розумію, що дотична до чийогось життя. І завжди, коли газета виходить в друк, я хвилююсь. Чи передала я емоції людини, її переживання? Бо до кінця зрозуміти співбесідника – це подекуди складна справа.
– Які питання Вас хвилюють найбільше?
– Найболючіше питання – смітник, який не дає спокою не тільки мені, а й більшості жителів Здобутку. Він горить постійно. Возять туди сміття не тільки жителі села, а й із сусідніх населених пунктів. Для сміття мають бути спеціально визначені місця та встановлені баки. Це питання однозначно треба вирішити.
На другому місці після смітника – водогін. Система водопостачання в селі дуже стара. Знаю, що є проєкт і закуплені навіть труби. Тому цьому питанню також потрібно рухатися вперед, бо страждають люди.
Третє – доставка дітей зі Здобутка до Тального. Вважаю, що молодим сім’ям зараз дуже складко. Так, Здобуток знаходиться не далеко від Тального і це вже звична справа – доставляти дітей в Тальнівську школу. Але з підвезенням дітей дошкільного віку в садочок, я вважаю, є деяка проблема, тому що це маленькі діти і їх не можна залишити одних у автобусі. Потрібно піти батькам назустріч, щоб вони могли супроводжувати своїх дітей і так само повертатися в зворотному напрямку.
І ще одне питання – благоустрій. Сьогодні багато чого ми можемо зробити своїми руками. Я вважаю, що не завжди гроші вирішують усе. Можна організуватися, насадити кущі, дерева, квіти та надати Тальнівщині яскравого вигляду.
Треба зрозуміти, що в державі, в якій ми живемо, хороше життя залежить не від когось, а від кожного з нас. Сьогодні нам вирішувати, куди нам вивозити сміття, яку воду ми п’ємо, де ростуть наші діти, в яких умовах, чи є місце для дозвілля, чи є де пройтися туристичними стежками. Вважаю, що ми повинні все це створювати самі. Я рахую, що в житті треба керуватися, найперше, серцем, далі розумом, досвідом власним і старшого покоління, і, зрештою, законодавством. І коли будуть поєднані всі ці елементи, можна досягти результату.
– Чи хотіли б Ви жити закордоном?
– Бачу, що зараз молодь масово виїжджає закордон. Але як кажуть в народі: «на одному місці і камінь мохом обростає». Їхати зі своєї Батьківщини, для мене особисто, це не припустимо. Кидати рідну землю, на якій жили мої дідусь і бабуся, на якій я росла – не можу собі цього дозволити. Так, люди змушені виїжджати з метою заробити. Але, разом з тим, я бачу молодь, яка продовжує жити у селі, народжуються дітки і село живе, молодіє, веселішає. В мене є можливість жити в місті, але серцем я прикипіла до бабусиної хати у селі.

Катерина КІХТЕНКО, Ольга ОСІЯНЕНКО