Коли пісня стає бронею, а село – родиною: на Тальнівщині відсвяткували День Незалежності

Актова зала Романівської школи двадцять третього серпня дихала особливим трепетом. Рівно о другій дня сюди зійшлися мало не всі мешканці – від допитливої малечі до поважних ветеранів праці, завітали й сусіди із Зеленькова. У повітрі витало те рідкісне щемливе  відчуття, що народжується лише тоді, коли людей однаково поєднують і розділений біль, і спільна надія. Про те, як усе відбувалося й звідки брався цей неймовірний настрій, розповіла очільниця вокального ансамблю «Барви» Ілона Харковенко. Саме її колектив став серцем і головним натхненником урочистостей.

Офіційне відкриття

Вони розпочалися стримано, але з тим глибоким усвідомленням, за що стоїмо і якою ціною. Глибокі акорди Державного Гімну підняли залу, змусивши серця битися в один такт. А потім усе заніміло: на великому екрані спалахнув самотній вогник свічі. У тій хвилині мовчання романівці бачили синів, чоловіків, сусідів, які зараз там, у вогні, і полеглих, котрі вже ніколи не переступлять рідного порога.  

Від високої лірики до спільного багатоголосся

Концертні номери перепліталися м’яко й природно. Спершу зазвучало поетичне слово. Чистий дитячий голос підхопили дорослі, і віршовані рядки невимушено перетекли в перші акорди пісні «Ми з України».

Справжнім дарунком для романівців став виступ гостей із Зеленьківського будинку культури. Ігор Зелінський занурив залу в ліричну тишу чуттєвою піснею «В блакитній вишині тебе знайшов». А коли Оксана Удачна й Віта Гладунець вихопилися на сцену із запальним українським танцем, зала вибухнула: дівчата рухалися так легко й нестримно, що глядачі відразу підхопили ритм оплесками.

Сценічний настрій змінювався щомиті. Згодом полилися знайомі кожному мелодії: проростало життєствердне «Сійте, люди, жито», відгукувалася в серцях символічна «Лотос», підіймали дух «Українське серце» та «Моя Україна».

А коли залунали перші ноти народних переспівів, стриматися вже не міг ніхто: пісню підхоплювали цілими рядами, і під кінець співала вже вся зала.

Традиції, місцевий гумор і смак рідного дому

Танці на сцені змінювали один одного, тримаючи увагу зали. Глядачі заворожено стежили за кожним рухом у хореографічній постановці «Льон», яка мовби розповідала про долю нашої землі, а вже за мить щиро реготали з виступу «жвавих молодичок» у жартівливому таночку «А до мене Яків приходив».

Окремим дарунком для романівців став показ гумористичного відеофільму на великому екрані. Комедійна історія про те, як приїжджий багатій надумав купити місцевий базар, а з ним і всю Романівку, викликала шквал сміху. Люди вкотре довели: рідний край не продається, бо його не виміряти жодними грошима. Його сила – у людях, їхньому вмінні жартувати попри все й триматися свого кореня.

Коли ж відлунали останні ноти фінальної пісні «Мир над Україною», свято перелилося на шкільне подвір’я. Тут на кожного чекали гаряча юшка й пухкі вареники, якими частували за донат. Поруч стояла й скринька для збору, і люди охоче кидали туди гривні, бо знали: на них закуплять щось потрібне для односельців на передовій.

За тарілкою домашніх страв сусіди довго гомоніли про своє, відчуваючи тепло літнього дня. У розмовах і поглядах читалося головне: поки ми вкупі співаємо, підтримуємо наших захисників і шануємо пам’ять про полеглих, доти залишаємося великою нездоланною родиною.

Наталія ГОЛОВЕЦЬКА

Читайте також: Україна повертає воду на поля: навіщо держава відроджує меліорацію

Читайте нас також в Telegram!