Вісті Черкащини Коли мовчать слова, говорить серце: магічний світ майстрині з Тального
Тетяна Попіначенко бере до рук голку або пензель – і довкола затихає світ. Для неї мистецтво – не хобі чи ремесло, а спосіб упорядкувати думки, вилікувати душу й зберегти генетичний код українського тепла навіть серед холодних фінських лісів.
Про повернення до витоків
Мисткиня малювала з самого дитинства, дуже захоплювалася цією справою. Потім були Умань, навчання в училищі, робота в дитячому садку – усе наче йшло за професією. А згодом життя круто повернулося: родина переїхала на Далекий Схід. Там стало зовсім не до творчости. Маленькі діти, робота, життєві клопоти… Мистецтво в Тетяні затихло, і, як здавалося, надовго.
Знову воно «прокинулася» в ній уже десь у 2016-му. Діти виросли й роз’їхалися, жінка залишилася з чоловіком удвох у великому будинку. Стало сумно, треба було чимось себе зайняти. Почала з вишивки бісером, а згодом вирішила «побавитися» картиною за номерами. Коли закінчила, залишилися фарби. Тетяна подивилася на них і подумала: «Ну я ж колись малювала! Спробую-но сама щось створити». І все, закрутилося… Затягнуло так, що тепер і дня не може прожити без творчости.
Сьогодні її роботи подорожують світом. Навіть у далекій Японії оселилися її полотна й розписаний тубус. Майстриня не ховає свої картини у стіл, а щиро радіє, коли люди хочуть прикрасити ними свій інтер’єр. Творчість Тетяни цінують і на рідній землі. Зокрема, три її картини прикрашають колекцію відомого підприємця та благодійника Володимира Мовчана.
Українська душа на півночі
Поїздка до Фінляндії стала для майстрині справжнім випробуванням і водночас великим натхненням. Тетяна везла із собою десять робіт. Це було непросто: картини об’ємні, важкі й потребують делікатного пакування. Але воно того вартувало. У місті Куусамо організували виставку, де місцеві мешканці були щиро вражені українським мистецтвом.
Фіни – дуже працьовиті й талановиті люди, але вишивка бісером для них стала чимось зовсім новим, майже екзотичним. Коли Тетяна Михайлівна проводила майстер-класи, (привезла із собою готові набори, щоб кожен міг спробувати), вони спостерігали за процесом як за магією. «Бачили б ви ті очі, коли з дрібних намистин починав проступати малюнок!» – усміхаючись, згадує вона.
Зараз майстриня активно готується до виставки, запланованої на серпень. Це велика відповідальність, адже в тому залі прагне виставлятися велика кількість художників, а місця бронюються заздалегідь. Саме для цієї події вона пише серію нових робіт олією на підрамниках. Тетяна прагне привезти на північ ще більше українського тепла та яскравих барв, щоб зігріти ними серця глядачів.
Магія «цибульки» та калини
Окрім вишивки та живопису, Тетяна щиро любить петриківський розпис. Для неї це особлива філософія, де кожен мазок має своє значення.
Що саме захоплює мисткиню? Те, як за допомогою тонкого пензлика, а іноді й просто пальця, народжується цілий світ. Традиційні «цибульки», соковиті грона калини та ажурне листя в її виконанні виглядають наче живі. Майстриня прикрашає «петриківкою» не лише полотна, а й побутові речі. Коли звичайна цукорниця чи тарілка перетворюються на витвір мистецтва, який хочеться розглядати годинами, це приносить особливу радість.
На своїх майстер-класах Тетяна також прагне навчати елементів «петриківки». Цей процес неймовірно заспокоює: коли виводиш плавні лінії, весь стрес відходить на другий план. Жінка переконана: такі традиції необхідно передавати далі, щоб люди відчували своє коріння й бачили, наскільки багатою та самобутньою є наша культура.
Світ квітів та домашній затишок
Скільки картин вийшло з-під її умілих рук, майстриня й сама не порахує. Найбільше любить квіти. «Це моя любов, яка йде з самої глибини, – зізнається вона. – Рука сама виводить пелюстки, я навіть можу не задумуватися, як воно малюється». Крім квітів, на полотнах оживають природа й тварини, особливо коти, яких жінка дуже обожнює.
Кімнатні рослини для неї справжні співтворці. Їх у домі неймовірна кількість. «От я зараз сиджу на дивані, розмовляю з вами, а сама поглядом від каланхое, що так гарно цвіте, відірватися не можу», – ділиться майстриня. Коли ж настає творча пауза, вона не знаходить собі місця: ходить по хаті, переставляє вазони, обмацує кожен листочок, поливає… Умілим рукам обов’язково треба щось творити, адже без цього руху та краси Тетяна Михайлівна не уявляє свого життя.
Фарби, паста та «золоте» терпіння
Вона постійно експериментує з матеріалами. «Дуже люблю акрил, бо він яскравіший за олію, не тьмяніє і швидко сохне, – розповідає мисткиня. – Ще одна моя пристрасть – об’ємні картини з текстурної пасти».
Робота з нею потребує неабиякої майстерності: матеріал густий, і кожен елемент доводиться ретельно виліплювати вручну. А завершальний штрих – покриття золотою поталлю.
«Мені часто пишуть у коментарях, звідки маю стільки терпіння. Ці тоненькі золоті листочки летять від найменшого подиху! Працювати з ними доводиться майже не дихаючи, але результат того вартий», – усміхається жінка.
«Картину «Війна» не зможу продати»
Війна прийшла в життя родини з тривожного знамення. «Напередодні вторгнення, під вечір, ікона сама впала зі стіни, і рамка розбилася. Я тоді сказала чоловікові, що буде біда», – згадує вона. А вранці на країну напали.
Після початку повномасштабного вторгнення майстриня наче заніміла. Понад пів року не могла малювати. Взагалі. Сідала, наливала воду, готувала палітру… і складала інструменти назад. Весь біль заціпенів усередині.
Аж поки одного вечора не прийшло коротке й рішуче: «Спробую». Чоловік уже й не вірив, адже бачив чимало таких марних намагань. Але того разу Тетяна за один вечір написала картину, не схожу на інші, сувору, у сірих тонах.
«Я назвала її “Війна”. Вилила туди весь смуток і всі переживання. Мені за неї пропонували великі гроші, але я її нікому не віддам. Вона надто символічна для мене». Саме ця робота стала переломною: після неї майстриня знову відчула силу малювати яскраві квіти.
Енергетика рушника й молитва
Вишивка бісером для неї – справжня терапія. Коли бере до рук голку, в голові стає тихо, а думки впорядковуються. Тетяна вважає це дуже відповідальною справою, особливо етап підбору матеріалів. У творчому арсеналі понад тисячу видів бісеру, і для неї вкрай важливо відчути, як один відтінок доповнює інший, створюючи гармонійне полотно.
Цього року майстриня відчула справжній «бум» на весільні рушники. Однією з найцікавіших стала історія про замовлення для сина однієї клієнтки – рушник із голубами й трояндами. Вишивальниця використала там не лише класичний круглий бісер, а й «рубку», що додала вишивці особливого об’ємного ефекту. Увесь час, поки голка миготіла в руках, жінка читала молитву.
Результат не забарився: за місяць замовниця повернулася з неймовірною новиною. Її донька, яка раніше категорично заперечувала можливість шлюбу, побачивши братову обнову, раптом змінила думку й теж зібралася під вінець. «Тепер терміново треба ще один рушник!» – просила жінка. Тетяна переконана: енергетика має величезне значення, тому вона завжди знає, для кого вишиває, і вкладає у кожен стібок частку своєї душі.
Мистецтво як спосіб вижити
Творчість для нашої героїні – та сила, що тримає на плаву в ці непрості часи. Вона переконана, що мистецтво здатне лікувати, тому прагне ділитися своїм досвідом з іншими. 9 січня о 15:00 у конференційній залі ЦКП відбудеться її безкоштовний майстер-клас із вишивки бісером.
Майстриня щиро хоче, щоб через рукоділля люди навчилися бачити красу, що оточує нас навіть у найважчі моменти, і відчували те душевне тепло, яке вона намагається вкласти в кожну свою роботу.
Післяслово
Творчість Тетяни Попіначенко – тиха розмова з кожним, хто дивиться на її роботи. Про коріння. Про біль. Про любов. Про здатність жити далі й передавати світло навіть тоді, коли здається, що його майже не залишилося.
Наталія ГОЛОВЕЦЬКА
