«Хотів би, щоб чоловіки завжди звертали увагу на своїх жінок та допомагали їм»

► Подружжя Безчастних об’єднує одна робота – дитячий садочок

63-річний Євген та 59-річна Тетяна Безчастні з Тального взагалі не уявляють себе один без одного. Вдома, на відпочинку та навіть на роботі у дитячому садочку «Берізка» – завжди разом.
– Згадую наше цікаве знайомство з дружиною. Мій дядько телефонує і каже, що хоче мене познайомити з чудовою дівчиною Тетяною. Сміюсь, адже вона працює у Мелітополі, а я знаходжусь за тисячі кілометрів від неї у Казахстані. Через рік приїжджаю в Україну, влаштовуюсь на роботу у тому ж Мелітополі, тоді через кілька місяців дядько кличе на святкування дня народження. Приходжу у гуртожиток на вечірку, там на східцях зустрічаю милу дівчину Тетяну, яка сподобалась мені відразу. Як я здивувався, коли дізнався, що ця Тетяна – це та сама дівчина, з якою мене хотіли познайомити ще рік тому. Вважаю це долею! – зізнається Євгеній Безчастний, ніжно обіймаючи свою Тетяну.
Подружжя працює у місцевому садочку «Берізка», вона – помічник вихователя у яслах, він – двірник. Обоє дуже люблять діток. Зізнаються, що завжди мріяли працювати у закладах освіти. Тетяна хотіла бути вихователем, але через великий конкурс не вступила на омріяну спеціальність, тому обрала технічну освіту. Має досвід роботи у редакції газети «Колос», працювала вишивальницею, згодом у лабораторії місцевого цукрового заводу. Останні 15 років Тетяна трудиться у своє задоволення, займаючись улюбленою справою – допомагає виховувати малюків у яслах. Говорить, що це прекрасно, коли бачиш, як малята розвиваються, виростають, кумедно граються, говорять. У Євгенія ідентична думка – завжди хотів працювати з дітьми. Хоча доводилось працювати водієм, будівельником.

– Садочок, школа – от це моє! Ранок розпочинається з того, що обійду усі групи з дітлахами, з кожним привітаюся, полоскочу, посміхнусь! Буває, йду базаром, поряд проходить онук з бабусею, дитина вітається: «Женя, привіт!». Я до цього вже звик, що ми з дітьми на «ти», як друзі. А його бабуся, дивиться, не розуміє, що за Женя, хто він такий, дивується. Пояснюю їй, це мої менші друзі!, – говорить Безчастний.
Цікавлюсь, як Безчастним працюється на одній роботі, чи не складно разом і вдома, і в садочку? У відповідь чую: «Якби доба була 36 годин, з радістю були б разом увесь час, це не проблема!».
– У нас все у злагоді: на роботі, вдома, на відпочинку. Я завжди підтримую дружину у всьому. Коли вона готує, то я мию посуд. У будинку прибираємо завжди разом, на подвір’ї теж. Моя коронна страва – пельмені, завжди їх ліплю. Хотів би, щоб чоловіки завжди звертали увагу на своїх жінок та допомагали їм. Родина має бути на першому місці. Так склалося, що працюю у жіночих колективах, чую різне. Найбільше дивує те, що чоловіки не допомагають своїм половинкам. Так не повинно бути, – ділиться Євгеній.
Його дружина, посміхаючись, погоджується:
– Чоловік – то моя підтримка і опора.

Разом подружжя виховало двох дітей: сина та доньку, які вже мають і свої сім’ї. Традицією для родини Безчастних є великий сімейний збір на вечерю щонеділі.
– Онуків завжди забираємо на вихідні, любимо з ними бавитись, прогулюватись, займатись! Нам в радість, а дітям у відпочинок!, – зізнаються Безчастні.
Говорять, що, не зважаючи на роки, у їхній сім’ї живе кохання.
– Що б не сталося, завжди лягаємо спати в одному ліжку під однією ковдрою. Так і має бути між подружжям! – цілує дружину Євгеній Безчастний.

Анна ДРАГУН