Голова Тальнівської громади радить вирішувати проблеми містян журналістам

До нашої редакції звернулася жителька Тального Раїса Гончар. Жінка скаржилася на цілу низку бід, від яких потерпає сама та решта жителів (переважно людей похилого віку) її вулиці 1-го Травня, що пролягає паралельно до центральної – Соборної. Розповіла, що вони раніше неодноразово зверталися з проханням вирішити проблеми на їхній вулиці до попередньої влади, писали заяви та ходили на засідання. І якщо освітлення таки тут з’явилося, то з рештою проблем, в тому числі і обіцянки з асфальтуванням, все так і заклякло на одному місці. У те, що в такому плачевному стані може бути куценька вуличка у середмісті, повірити було важко. Та коли ми прийшли туди, картина виявилася й справді невтішною. Спілкувалися з жителями на місці, крокуючи багатостраждальною вулицею з одного краю в інший.
І зустріла нас Першотравнева суцільними вимоїнами та бездоріжжям. Усе, пояснюють люди, через рясні зливи та ще й воду з труб, які повиводили сюди власники прилеглих будинків: «Бачите, хазяї гарно поробили. У них двір зверху, а вода вся стікає сюди. Якось їхали з чоловіком машиною, то наслухалася, бо вода летить, б’є авто», – каже Раїса Вікторівна. – Он є надзвичайна служба новин – хай приїжджають, фотографують, пишуть. Як нам оце тут жити? Нас одрізали від усього. Нам визвати машину, щоб каналізацію викачати, то ніхто сюди їхати не хоче. А як і приїде, то стільки матюків гне – вже не хоче нічого: ні качати, ні грошей. Каже: «Скло тут пообломував». А не дай Бог, якоїсь пожежі? Якщо «швидка» до нас ще сяк-так заїжджає, то пожежна сюди не приїде. Нас тут відрізали, як якийсь непотріб.

– А тим більше, зараз з цим газом – ми економимо, треба дров завезти. То з ними машина сюди їхати не хоче, каже водій: «Ви що, смієтеся? Ні! Сюди не поїду!», – додає Валентина Власенко, сусідка по вулиці.
Так само не привезти сюди ні щебінь, ні відсів. Водії вантажівок, як пояснює ще один житель вулиці 1-го Травня, сюди навідріз відмовляються заїжджати. Єдиний вихід – возити мішками. А якщо хтось таки наважиться сюди заїхати – дістається аж від кафе-бару «Корона», а щоб виїхати, мусить задкувати, бо Першотравнева закінчується тупиком. Але щоб і до нього доїхати та спробувати розвернутися, треба бути, мабуть, асом водіння. Не зачепити гараж поліції, до якого треба притискатися чи не впритул, та не посунутися з крутого схилу прямо у подвір’я з дітьми, що внизу – це ще те треба мати везіння та сталеві нерви. Дорога тут занадто вузька, а краї порозмивали дощі. Бетонний блок, що лежав, кажуть, на краю дороги, вже давно зайняв своє місце у подвір’ї людей, що живуть у яру. Він просто посунувся вниз. «Тут високі дерева, кленки, і поруч дроти під великою напругою. Як хряпне, то лиха наробить. Дерева старі. А як у подвір’я впаде вниз – тут же діточок скільки – буде горе. Колись мали тут розчистити, щоб розворот був, і стовпа перенести», – каже Раїса.
Однак самою дорогою проблеми не обмежуються. Одна сторона вулиці – суцільний кам’яний мур, вздовж якого ще й тягнуться газові труби. В районі літнього кіномайданчика кам’яна кладка, що видно – не треба бути експертом – надулася «пивним пузом». «Нам обіцяли, що розберуть його, а той, що вище, залишиться», – каже Раїса Гончар. Бідкається, що він може впасти будь-якої миті. Не приведи, Боже, комусь опинитися тут в той момент.

Додається клопотів, за словами людей, і від прилеглих будинків. Вуличка і так вузька, а тут вздовж муру хтось поскладав у кілька ярусів автомобільні шини, що густо поросли хмелем: «Ви тільки подивіться! Їх видно», – каже, розгортаючи хміль руками. Нарікають люди і на облаштовану вбиральню одного з прилеглих до вулиці громадських закладів.
На Соборну з Першотравневої можна піднятися по окультурених, добротних східцях. Щоб піднятися стежкою з Першотравневої на Соборну, кажуть, раніше мусили місити болото, але місцевий житель зробив східці та виклав плиткою доріжку. Але й тут не все так гладко. Прямо в паркані, що йде вздовж цієї доріжки, повиганялися товстелезні шовковиці. Біля занедбаної ділянки – купа недопалків.

– Позаростало. Під ногами грязюка – це страшне. І мухи одні, – каже Павло Довгас. – Тут сітка, а з тієї сторони вони залізо якесь кинули. І по такому хламу ми ходимо. Ще зимою сніг горнемо самі, а літом… Хочеться, щоб розчистили. Я б його і сам розчистив, але як? Ми його обломували, але воно вросло в сітку. Виходять в обід дівчата, хлопці з організації сюди курити – вийшли, покурили і викинули бички. І повертаються до роботи.
Ми зателефонували до міського голови Василя Сідька, окреслили йому проблеми жителів вулиці, на що він сказав: «До нас не звертались вони в міську раду. Якщо звертались до вас, приймайте рішення. Якщо звернуться до нас, будемо вирішувати. А якщо ви десь збираєте інформацію, то вирішуйте». На цьому розмова обірвалася. Мабуть, то були примхи оператора зв’язку?

Марина КАМІНСЬКА