Вісті Черкащини 
Геометрія неба на житньому стеблі: як на Тальнівщині народжуються солом’яні дива
У світі, де кожен крок заведено виставляти на показ, майстриня з Легедзиного Ольга Собкович обирає інший шлях. Її фейсбук-сторінка не рясніє довгими текстами чи гучними гаслами. Жінка скупа на слова, але щедра на дива. Замість постів тут промовляють образи. Невагомі солом’яні павуки, що тримають на тендітних плечах всесвіт писанки. Золотисті пташки, готові будь-якої миті злетіти з долонь і кликати весну. Дрібне намисто, у якому застигло сонце.
Для Ольги Дмитрівни солома – чиста геометрія й тендітна краса. Коли завершується сезон соломки, у її домі залишається тиха музика традиції, яку ми спробували розшифрувати. Про те, як звичайне жито стає образом, чому павук є ідеальним домом для писанки та як за допомогою стебла розмовляти з птахами – у нашій розмові з майстринею.
«Я не плету, а створюю пластику»
Коли дивишся на ці вироби, здається, що пальці пані Ольги знають тисячі неймовірних вузлів. Проте вона одразу розбиває цей стереотип і зізнається: плести із соломи вона якраз не вміє, хоча щиро мріє колись опанувати це ремесло. Її справжня стихія – соломопластика. Це той магічний момент, коли звичайна суха трава перетворюється не на мереживо, а на чітку геометричну скульптуру. Замість гнучких переплетень тут панують об’єм, форма й структурна гармонія, що перетворюють крихкий матеріал на витвір сучасного мистецтва.
«Я завжди стежила за роботами інших майстринь, – зізнається Ольга Дмитрівна. – Мене зачаровувало, що цей звичайний матеріал може бути таким гарним. Раніше бракувало часу, а тепер, коли випадає вільна хвилинка, я захоплююся результатом: птахи, коники, сніжинки… А солом’яні павуки – узагалі справжня геометрична магія».
Від ниви до рушника: секрети підготовки
Щоб солома стала слухняною, вона має пройти довгий шлях. Найперше власноруч ми з чоловіком сіємо збіжжя. Потім, коли приходить час збору, кожну стеблину чистимо, відрізаємо «колінця» (вузли на стеблі) й сортуємо за висотою й товщиною. «Солома ж вся різна, – пояснює майстриня. – Нижня частина стебла йде на павуків та сніжинки, а тонка верхня – для плетіння. Тільки після сортування соломку запарюю гарячою водою. Різати її треба, поки волога, але збирати виріб лише тоді, коли стебла повністю висохнуть».
Аби робота була довговічною, пані Ольга використовує досвід балтійських майстрів (вони називають павуків «солом’яними садами»): краї та стики стебел обробляє клеєм ПВА. Це робить конструкцію настільки міцною, що невагомі павуки спокійно витримують пересилку в Грецію чи Францію. Навіть нитка, на якій тримається конструкція, тоді не перерізає солому.
Ця магія кружляє від подиху
Для майстрині в лініях павуків захований сакральний зміст. За міфологією, вони сплели павутину, з якої почався Всесвіт, і впорядкували хаос. «Кажуть, павуки гармонують простір, – міркує Ольга Собкович. – Це справжня медитація. Я люблю пити каву й спостерігати, як вони кружляють і реагують навіть не на подих, а на тепло руки! Підставиш долоню – і павук починає свій танець».
Майстриня вготовляє солом’яних ангелів, коників, зірочки, птахи. Намистинки ж – узагалі загалі вища математика. Соломинку Ольга Дмитрівна ділить на 8–9 частин і скручує так, щоб вона сама «показала», куди її загинати. А ще мріє навчитися крутити солом’яні троянди. Їх треба зробити їх не менше сотні, поки пальці відчують матеріал.
Колиска для життя
Ще одна унікальна знахідка майстерниці з Легедзиного – використання павуків як основи для презентації писанок. Вона створює солом’яних пташок, які, наче колиски, тримають у собі символ життя. «Важливо розрахувати все так, щоб писанка (ми ж використовуємо легкі видутки) влізла в ромб або кулю, – розповідає пані Ольга. – Такі роботи в мене замовляли для кінотеатру в Умані. Це виглядає набагато органічніше за дерев’яні підставки».
Заняття під час знеструмлення
Багато хто вважає солом’яні вироби оберегами, які вбирають негатив, а тому їх, мовляв, треба щороку спалювати. Але Ольга Дмитрівна ставиться до цього по-філософськи. Свої домашні вироби вона раз на рік «купає» під душем і чіпляє на місце. «Оберіг – то предмет або символ, якому люди приписують захисну силу, – міркує жінка. – Для мене ж це заняття передусім творчість і порятунок від сьогоднішніх проблем. Особливо це допомагало в години знеструмлень. При ліхтариках та свічках сидиш, щось вигадуєш – і час минає швидше. Це допомагає зберегти «менталку».
Попри те, що пані Ольга вважає себе непосидючою, усе ж може годинами сидіти над складною конструкцією. Каже, що ідеї часто приходять вночі: «Ага, ось як треба цю схему розгорнути!».
Післяслово
Зараз майстерниця «перемикається» на інші види творчості – вощину й виготовлення з дітьми великодніх писанок. Але соломка чекає свого часу. На прощання запитуємо, чи не шкода віддавати свої вироби, що стали рідними, мов діти. «Навпаки! – усміхається вона. — Треба роздавати й продавати, щоб енергія не затримувалася. Останнього великого павука забрали миттєво. Чим більше віддаєш, тим більше нових ідей приходить».
Головна Ольжина порада для людей, які прагнуть приборкати солому, – почати. Вона ніжна й обожнює увагу. І якщо полюбите ті стеблини, вони обов’язково віддячить золотим сяйвом у руках.
Наталія ГОЛОВЕЦЬКА
