Дві жительки Тального систематично займаються скандинавською ходьбою

– Нам багато хто каже, що хотів би також з нами займатися спортивною ходьбою, але не наважується. Це ж треба рано вставати, а на це не кожен піде, – розповідають дві тальнівчанки, яких пощастило «перехопити» просто посеред дороги під час одного з їхніх спортивних походів біля повороту на Здобуток. Для них така розмова стала справжньою несподіванкою. Називатися не захотіли. Кажуть, не хочуть афішувати себе. У руках – лижні палиці ще, мабуть, радянського зразка. Одна з них живе на «Масиві», інша – по вул. Шевченка у Тальному. Хоч немолоді, та їхній енергії може позаздрити і 17-річний: жартують, сміються, спілкуються, дихають свіжим повітрям. Одним словом, люди, видно, що вміють радіти життю і знаходити позитив в усьому. Одна з тальнівчанок поділилися, що займається скандинавською ходьбою з березня минулого року, інша почала пізніше:

– Зустрічаємося щоранку. Раніше о 6-й виходили, зараз трошки змістили графік, о 6:30 йдемо. Другий раз – о 18-й вечора. І так щодня. Як буде жарко, ввечері перестанемо. А так, то нам ні дощ, ні сніг – нічого не заважає ходити. Найбільша наша дистанція – від міста і до старого млина, що дорогою на Павлівку І. Якщо йдемо взимку, то, як правило, у сторону Майданецького, бо на Павлівку І та Здобуток перемети страшні – не пройдеш.

Тут нас вже знають. Буває, зупиняються машини. Он чоловік із Кривих Колін, який огірками на базарі торгує, зупинявся, питав, що й до чого. А це якось бачилися, каже: «Куди це ви поділися, що не бачу, як їду на базар? А що, як ми почали пізніше виходити. Тепер не пересікаємося, – каже. Інша додає: – Нас питають: «То що, вам щось дає ця ходьба?». Можу сказати так: гірше від цього сто відсотків не буде, – сміється.

То як, молодь, може, гайда до спорту?

Ольга ОСІЯНЕНКО