Вісті Черкащини 
Дорога до себе: Роздуми про Великий піст протоієрея, благочинного Тальнівської громади Андрія Гаргата
Великий піст часто сприймають як систему гастрономічних заборон або важку повинність, проте для свідомого християнина це передусім повернення до людяності. Замість порожньої тарілки маємо ревізію внутрішнього простору, де за щоденним шумом ми перестаємо чути Бога й самих себе. Отець Андрій пропонує поглянути на цей період не як на виснажливий марафон обмежень, а як на можливість звільнити руки від дріб’язкових прив’язаностей заради справжнього духовного скарбу. У розмові – зміст посту: від спокус перших людей до «цифрової аскези» сучасника. Шукаємо відповідь на головне питання: як перестати бути християнином «на мінімалках» і нарешті вийти на дорогу, що веде до Воскресіння.
Часові рамки на 2026 рік
У 2026 році шлях довжиною в сорок днів (і Страсний тиждень) пролягає через такі дати:
23 лютого – початок посту (Чистий понеділок).
12 квітня – Світле Христове Воскресіння (Великдень).
Це час, коли весна за вікном має збігтися із внутрішнім оновленням.
«Якщо порівняти Великий піст із дорогою, то це час, коли ми маємо свідомо звузити власну стежку, – каже священник. – Не для того, щоб обмежити себе, а щоб нарешті повернутися в колію спасіння, яка веде до Господа».
Головне – не їсти одне одного
Передпостовий період щороку приносить ідентичний набір запитань: гастрономічні приписи, правила молитви, списки заборон. Проте Андрій Гаргат зауважує парадокс: отримавши чіткі інструкції, більшість так і не наважується на практику. Натомість популярна фраза «головне в піст – не їсти одне одного» перетворилася на зручну ширму.
На думку благочинного, ці слова мають глибокий духовний зміст, але сьогодні їх часто використовують як санкцію на власну бездіяльність чи небажання внутрішньої праці. Це не амністія для лінощів, а планка, до якої треба дорости. Попри людську слабкість, Великий піст залишається часом гартування волі, а не виправданням немочі.
Настрій і маленькі кроки
Отець Андрій переконаний: входити в піст варто з легким серцем, сприймаючи цей час як можливість для бодай одного доброго вчинку чи відмови від буденного гріха. Він наводить приклад знайомого, для якого справжнім випробуванням виявилося не м’ясо, а банальна пристрасть до солодкого. Саме тут криється суть аскези: приборкання того, що насправді володіє волею людини.
Протоієрей апелює до біблійного сюжету: перший людський гріх Адама і Єви був порушенням саме «постової» заповіді. Маючи дозвіл на все, окрім плодів з одного дерева, вони не втрималися. Відтоді піст постає не як покарання, а як спроба відновити втрачену дисципліну духу через свідоме обмеження.
Чому сорок днів?
Число сорок для християнської традиції – засадниче й глибоко символічне. Андрій Гаргат нагадує: саме стільки часу Ісус провів у пустелі перед виходом на проповідь, і саме стільки років ізраїльський народ гартував віру в мандрах. Це не випадковий часовий відрізок, а простір для особливого іспиту й виховання душі.
Благочинний закликає кожного визначити особистий сенс цього періоду. Похід умовну «пустелю» разом із Христом стає шансом залишити там власні страхи, спокуси й усе те, що гальмує внутрішній ріст. Це час відійти вбік і дати Богові можливість діяти через людину, звільнивши для цього місце у власному житті.
Зайві пакунки як метафора вибору
Отець Андрій ілюструє духовний стан зрозумілою побутовою ситуацією: уявити людину в супермаркеті з важкими пакунками в руках. Коли вона раптом бачить щось справді цінне, виникає дилема: як узяти цей скарб, якщо руки вже зайняті? Відповідь очевидна: доводиться переглядати вміст кошика й залишати те, що не варте уваги.
Цей принцип священник переносить на духовне життя. Подібно до спортсменів чи музикантів, які виснажливо тренуються задля результату, християнин має відточувати власну майстерність духу. Зміцнення «духовного імунітету» вимагає рішучості звільнити руки від гріховного тягаря, аби нарешті відкрити серце для Божого.
Молитва та Хресна дорога
У цей період молитва набуває інакшої якості – більшої уваги та щемкої щирості. Андрій Гаргат зауважує: роздуми про страждання Спасителя народжують ту вдячність, яка допомагає людині нести власні життєві хрести. Життя християнина постає не як шлях терпіння, а як спільна дорога, де ніхто не залишається наодинці зі своїм болем.
Благочинний наголошує на важливості гідності в цьому несенні хреста. Він проводить промовисту паралель: віруюча людина складає руки до молитви, тоді як невіруюча – навхрест, демонструючи протест чи байдужість. Завдання християнина сьогодні – показувати живий приклад віри через власну витривалість.
Корисні обмеження та сенс аскези
Сучасний піст виходить далеко за межі кулінарії. Андрій Гаргат акцентує на важливості інформаційної гігієни: обмеженні часу в соцмережах, відмові від порожнього контенту ТікТоку чи Фейсбуку. Замість цифрового шуму протоієрей радить обрати тишу, читання Святого Письма або живе спілкування з дітьми. Позиція «менше я, більше Ти, Господи» стає ключем до того, щоб людина перетворилася на інструмент у руках Бога, здатний вчасно помітити самотнього ближнього й допомогти йому.
Питання гастрономічних обмежень залишається актуальним: чи достатньо самої лише молитви? Отець Андрій переконаний у взаємозв’язку фізичного й духовного. Невміння відмовитися від шматка м’яса заради Бога лише підсвічує майбутню поразку в боротьбі зі складнішими пристрастями. Мета посту – не дієта, а приборкання тіла, щоб воно перестало панувати над духом. Водночас ці правила не стосуються хворих, вагітних жінок та українських захисників, чия служба на фронті вже є найвищим подвигом самопожертви.
Післяслово
Укорінена звичка бути християнином лише за святковим розкладом – на Різдво, Великдень чи Стрітення – свідчить радше про відданість традиції, ніж про живу віру. Вона – не парадний одяг, який дістають із шафи декілька разів на рік; це щоденна виснажлива праця. Натільний хрестик залишається лише аксесуаром, якщо за ним немає розуміння особистої зустрічі з Христом.
Християнство «на мінімалках» – ілюзія духовного життя. Кожен день Великого посту дає шанс вийти за межі цієї імітації та зробити реальний крок до власного спасіння. Варто не втратити цю можливість саме зараз.
Наталія ГОЛОВЕЦЬКА
