Вісті Черкащини До війни був охоронцем на фермі в рідному селі, а став Воїном: роздуми захисника з села на Тальнівщині
Військовослужбовець Сергій Лещенко з Лісового знає ціну кожного нового дня. Після важкого поранення лікувався в чотирьох медичних закладах Запоріжжя й Черкас, а тепер продовжує свій шлях до одужання вдома. Його історія – це не лише про мужність, але й про невичерпну віру в життя, яке, попри все, триває.
«Чому цивільний одяг змінив на військовий однострій? – одночасно запитує і відповідає Сергій. – Так мене виховали. Я українець. На цій землі живуть моя родина, друзі, побратими. Я мушу захищати слабших і підтримувати своїх. Гасло «Свій до свого по своє», яке зародилося серед українців Австро-Угорщини в кінці XIX століття й діяло в Галичині в 1920–1930-х роках, сьогодні знову актуальне. Ми маємо разом боронити свій край, а українець підтримувати українця».
Сергій Лещенко вже п’ятий місяць захищає країну на фронті. Він служить у 152-й окремій єгерській бригаді, прикомандирований до 108-го батальйону «Вовки да Вінчі». Його бойовий шлях проходить на Покровському напрямку, де чоловік щодня ризикує життям заради миру та свободи. Удома його чекають кохана дружина Наталя й троє діточок: Юля, Богдан і Сашко.
«Війни навчаються, як і будь-чого іншого, – говорить чоловік. – Поводження зі зброєю та боєприпасами набувається з досвідом. Спочатку страшно, а потім звикаєш. Армія – це, передусім, дуже корисні навички, що формуються з часом. Набуваєш досвіду спілкування з людьми. Тому й не дивно, що більшість військових, які переходять у цивільне життя, – це готові рекрутери чи навіть психологи».
За словами Сергія, на фронті, коли немає активних бойових дій, час проходить у навчанні й тренуваннях на полігоні. Бійці вдосконалюють свої навички, щоб бути готовими до будь-якої ситуації. Це важливий етап підготовки, що допомагає зміцнити командний дух і забезпечити ефективність дій у разі потреби.
«На фронті дуже страшно. Той, хто побував у пеклі, не любить розповідати про нього, – замислено каже наш співрозмовник. – І все ж мене дивує, як швидко більшість цивільних людей адаптуються до нових умов. Спочатку все здається незвичним і складним: звуки вибухів, незнайоме оточення, постійна напруга. Але з часом звикаєш до цього й навіть знаходиш моменти радості серед жаху війни. Наприклад, спостерігаючи за природою, коли сидиш в окопі, або під час спілкування з побратимами. Вражає також, як люди знаходять способи підтримувати один одного, ділитися сміхом і навіть організовувати маленькі свята, щоб відволіктися від реальності. Це свідчить про те, наскільки важливо залишатися людяними, незважаючи на всі труднощі. На фронті у спогадах часто повертаюся до затишних моментів, проведених у колі родини. Вони надають мені сил, упевненості й наснаги в боротьбі з ворогом».
Ні для кого не секрет, що війна має багато облич. Це не лише бойові дії на фронті. Це також економічні втрати, гуманітарна катастрофа, психологічні травми. Війна впливає на все суспільство, на кожну людину.
«Як військовий, я спостерігаю за війною зсередини. Люди змінюються під її впливом, стають жорсткішими й цинічнішими. Проте я також бачу їхню мужність, відданість і любов до життя. Війна – це не розвага, не випробування, не гра. Це брудна й жорстока реальність, що залишає по собі руїни та горе, – говорить Сергій Лещенко. – Я мрію, щоб люди цінували мир і об’єднувалися заради нього. Мрію про те, щоб з усіх фронтів повернулися хлопці та дівчата живими й здоровими, щоб лелеки принесли мир, нове життя і немовлят».
Наталія ГОЛОВЕЦЬКА
