Вісті Черкащини Дім, що пахне випічкою: господиня із села на Тальнівщині та її підтримка фронту
Наші мудрі предки вважали: дім живе й дарує радість життя, допоки в ньому пахне випіканням. Цією багатовіковою істиною керується Людмила Шлапак, героїня нашої оповіді, котра мешкає в селі Павлівка Перша на Тальнівщині. За понад два роки війни вона спекла для наших оборонців тисячі пиріжків, рулетів, пампушок із часником, вергунів, коржиків. Волонтери розповідають, як втомлені, чорні від пилу, покриті мозолями руки наших витязів обережно пригортають до грудей ці найдорожчі гостинці, що пахнуть домом і дарують надію на перемогу. А разом із ними – щирі материнські молитви, які супроводжують кожен випечений пиріжок, наповнюючи душу теплом і силою.
Допомагати військовим у Павлівці Першій стало справжньою традицією. Не раз ми писали про волонтерський осередок «Павлівські бджілки» – господинь, чиї руки щедро готують апетитну їжу для фронту. Наша героїня – одна з них, їхня посестра.
«Єдине бажання – щоб війна нарешті закінчилася, і ми з «бджілками» більше не мусили цим займатися. Не тому, що втрачаємо інтерес чи бажання допомагати – ні! Ми з радістю робимо все можливе, щоб наші хлопці відчували підтримку, – говорить вона. – Просто хочеться миру й спокою, щоб захисники не мерзли в сирих окопах, де ці пиріжки для них – справжнє диво, а були вдома, поруч з рідними, за смачними стравами від своїх дружин, мам і бабусь».
Родина Людмили завжди поруч. Доньки Вікторія й Ольга (мешкає у Свердликовому), зяті Олександр та Віталій, онук Артем і онучка Інна, двоє правнуків – усі підтримують її в добрих справах. Зять Олександр і чоловік онучки Сергій служать у лавах Збройних сил. Сама вона організовує благодійні лотереї, щоб підтримати військових через волонтерський центр «Павлівські бджілки». Уся родина робить свій внесок у перемогу, допомагаючи тим, хто захищає наш спокій. Сама Людмила Григорівна – їхнє надійне запілля, як і для тисяч захисників, які стали їй рідними.
За її словами, спочатку павлівчанки консервували їжу в автоклавах: голубці, картоплю з м’ясом, каші, котлети, домашню ковбасу. Уся продукція добре зберігається, але скляні банки часто падають і б’ються. Тож вирішили пакувати готові страви у пластикові відра з кришками – так зручніше й безпечніше. «Якщо готувати з душею, то все вийде смачно. Печемо хлопцям поживні рулети з вишкварками й цибулею, ще й часничку додаємо, – ділиться наша героїня. – Хлопці їх і з борщем їдять, і як самостійну страву».
Ласощі, випечені нею, не тільки смачні, а й поживні. Тісто готує різне: дріжджове, здобне, прісне. Для коржиків додає смалець, щоб вони залишалися сухими й не ламалися в кишені. Адже бійці іноді бувають без їжі по кілька днів, а таке печиво хоч трохи додає їм сил і полегшує труднощі. Смакують їм сирні пончики й вергуни. Скільки усього перепекли хлопчикам!
Окрім цього, пані Людмила вправно готує й інші страви. У духовці вона запікає рулети з підчеревини, робить улюблену для багатьох «намазку» на хліб із сала й часнику. Нещодавно варила холодець – ароматний, насичений, прозорий. У кожну страву вкладає душу, щоб воїни й воїнки відчули себе вдома, навіть далеко від рідних осель. «Мені, мабуть, Бог допомагає через руки українців, – каже жінка. – Продукти дають односельці та дівчата з волонтерського центру. Донька Ольга привозить борошно мішками. Я сама дещо надбала: наварила повидла (цукор купувала сама, але й люди приносили, а яблука були свої). Збирала їх у саду, кришила, варила. 30 відеречок повидла Інна Собран передала хлопцям. Маю й собі, щоб спекти їм рогаликів чи рулетів».
Наприкінці розмови Людмила Григорівна Шлапак звертається до мешканців громади з теплими словами вдячності та закликом до підтримки: «Люди добрі, ви робите не для дівчат із волонтерського центру. Це не про їхню славу чи подяку. Ви допомагаєте українським синам, які сидять голодними в окопах, захищаючи нас усіх. Кожна баночка консервації, кожен кілограм цукру чи круп – це ваш внесок у їхню силу й віру. Разом ми можемо більше. Байдужість убиває».
Наталія ГОЛОВЕЦЬКА
