Вісті Черкащини День пам’яті Василя Доманицького в Тальнівській центральній бібліотеці
У центральній книгозбірні Тального організовано книжкову виставку, присвячену 115-м роковинам від дня смерті видатного земляка Василя Миколайовича Доманицького (19.03.1877–10.09.1910) – літературознавця, історика, археолога, етнографа, критика, публіциста, перекладача, журналіста й організатора кооперативного руху в Україні. «Це був янгол, а не чоловік, – другого такого я не стрічав», – згадував про нього сучасник Федір Руденко.
Родина й дитинство
Василько народився 7 березня 1877 року у великій і дружній родині Доманицьких: священика Миколая та Парасковії Опанасівни. Батьки виховували шістьох дітей: Платона, Михайла, Віктора, Антоніну, Зінаїду й Василя. З дитинства хлопець захоплювався театром, організовував домашні вистави та заохочував друзів і сусідів до участі у постановках. «Вишукує серед хлопців і дівчат, навіть серед неписьменних, талановитих артистів, заохочує їх до гри, виучує з ними ролі», – писав Антін Лотоцький.
Освіту Василь Миколайович здобував у Четвертій Київській гімназії (1886–1895), де вже проявляв надзвичайну активність: організовував українські гуртки, готував реферати, писав перші вірші й літературознавчі розвідки.
Наукова та громадська діяльність
У 1895 році Доманицький вступив на історико-філологічний факультет Київського університету святого Володимира, де навчався у видатного професора Володимира Антоновича. Студентські роки поєднував з археологічними розкопками, пошуком приватних бібліотек та архівів, а також театральними постановками Миколи Лисенка, виконуючи, зокрема, роль Вітра в опері «Зима і Весна».
Щойно закінчивши університет у 1900 році, фахівець поринув в освітянське життя столиці – працював доглядачем і викладачем у приватній гімназії Валькера. Але справжній слід залишив у культурному просторі: редакторська діяльність Василя Доманицького охопила Київ і Петербург, де він працював над знаковими текстами української історії та літератури. «Ми не лукавили з тобою, ми просто йшли. У нас нема зерна неправди за собою», – слова Т. Г. Шевченка, викарбувані на надмогильному камені Доманицького, якнайкраще відображають його життєву позицію. А з іншого боку – вислів з Євангелія: «Блаженні чистії серцем, бо вони Бога уздрять». Духовна чистота, принциповість і відданість справі – ось риси, які зробили Василя Доманицького постаттю, гідною пам’яті й пошани.
Через переслідування царського режиму науковець змушений був тимчасово жити нелегально в Петербурзі, а потім три роки перебував у вигнанні за кордоном.
Хвороба та останні роки
Надмірна праця й виснаження організму призвели до тяжкої хвороби – сухот. Чоловік лікувався в Ялті, на Корфу, у Дубровнику, Закопаному та Криворівні. У листі до Сергія Єфремова писав: «Третій місяць уже лежу… Взагалі, за півроку так звик лежати, що ходіння є для мене чимсь аномальним».
У 1910 році він вирушив на лікування до французького курорту Аркашон, де помер 11 вересня. Похорон у Києві було заборонено царською владою, тому Василя Доманицького поховали в рідному селі Колодистому.
Спадщина і вшанування
Попри коротке життя, Василь Доманицький залишив по собі глибокий слід у науковому, літературному й культурному просторі України. Його діяльність як редактора, публіциста та популяризатора історії стала прикладом високого рівня української гуманітарної науки.
У 1911 році, до 50-річчя з дня смерті Тараса Шевченка, Доманицький підготував до друку двотомне видання «Кобзаря» у видавництві Валентина Яковенка в Петербурзі. Титульну сторінку з портретом Шевченка створив Іван Крамськой, а художнє оформлення забезпечили Самійло Дудін і Михайло Ткаченко. Це видання стало знаковим – не лише як літературна пам’ятка, а й свідчення глибокої поваги українського народу до свого пророка
Також під його редакцією побачила світ «Історія України-Руси» Миколи Аркаса – ще один важливий крок у популяризації української історії. Видання мали великий успіх серед читачів, тож Доманицький неодноразово організовував їх перевидання.
Вшанування пам’яті Василя Доманицького
Після його смерті вшанування пам’яті науковця продовжилося. У другий рік після його відходу Сергій Єфремов упорядкував збірку спогадів «Чистому серцем. Пам’яті Василя Доманицького». У наш час це видання з доповненнями професора Володимира Поліщука й краєзнавця Вадима Мицика перевидане за сприяння підприємця Володимира Мовчана. «Ми повинні гордитися таким самовідданим велетом українського духу й невтомним працівником, як Василь Доманицький. Брати з нього приклад у своїй діяльності при розбудові державної незалежності України», – зазначив в епілозі Володимир Петрович.
«Передчасна смерть не дала завершити багато справ, але його життя було віддане на користь українського народу, – відзначає т. в. о. завідувача Тальнівської центральної бібліотеки Ніна Діякевич. – Наш видатний земляк залишився символом самовідданості й любові до науки, культури й української нації. Центральна бібліотека Тального запрошує всіх охочих ознайомитися з його спадщиною та творчістю».
Наталія ГОЛОВЕЦЬКА
